-2-
дієслово недоконаного виду
Словник відмінків
Інфінітив | накли́кати |
| однина | множина |
Наказовий спосіб |
1 особа | | накли́чмо |
2 особа | накли́ч | накли́чте |
МАЙБУТНІЙ ЧАС |
1 особа | накли́чу | накли́чемо, накли́чем |
2 особа | накли́чеш | накли́чете |
3 особа | накли́че | накли́чуть |
МИНУЛИЙ ЧАС |
чол.р. | накли́кав | накли́кали |
жін.р. | накли́кала |
сер.р. | накли́кало |
Активний дієприкметник |
|
Пасивний дієприкметник |
накли́каний |
Безособова форма |
накли́кано |
Дієприслівник |
накли́кавши |
Словник синонімів
ЗАПРО́ШУВАТИ (просити кого-небудь, пропонувати кому-небудь прибути до когось з певною метою), ПРОСИ́ТИ, КЛИ́КАТИ, ЗАЗИВА́ТИ, ЗАКЛИКА́ТИ, ПРИКЛИКА́ТИ, ЗВА́ТИ розм., ЗАПРО́ХУВАТИ розм., ПРИКЛИ́КУВАТИ діал., ПРИСОГЛАША́ТИ заст., ВІТА́ТИ заст.; СКЛИКА́ТИ, НАКЛИКА́ТИ, НАПРО́ШУВАТИ розм., НАПРО́ХУВАТИ розм., ЗЗИВА́ТИ розм. (багатьох). - Док.: запроси́ти, покли́кати, зазва́ти, закли́кати, прикли́кати, позва́ти, запроха́ти, присогласи́ти, завіта́ти діал. скли́кати, накли́кати, напроси́ти, напроха́ти, зізва́ти, поззива́ти. Потім Борис узявся запрошувати нас до себе в гості, обіцяв показати пущу (Є. Гуцало); - Прошу ж на заручини до свого дому найяснішого короля й ввесь двір,.. - сказав на радощах старий Замойський (І. Нечуй-Левицький); [Христя:] Чи буде ж то Одарка кликати на сватання? (М. Кропивницький); Вона навіть іноді ласкаво зазиває Кульжан у свою юрту і розповідає їй щось цікаве (З. Тулуб); - Так ви таки не догадуєтесь, навіщо я вас так нагально закликав до себе? - питав він (С. Васильченко); Безліч дуків він стрівав Та панів на всіх дорогах, А ніхто його не звав Пригостити, крім убогих (П. Грабовський); Насті давно хотілося примирити невістку з чоловіком, вона скільки раз запрохувала її до себе (Панас Мирний); - Сідай, Параско, на поріжку, - присогласила Настя (Панас Мирний); Дождались дівчата: вітають на дівич-вечір; вітають на весілля (Марко Вовчок); Ідуть гостей скликати молоді (М. Стельмах); Напросила [Ївга] свашок, світилок, батьків (Г. Квітка-Основ’яненко); Коваль.. клепле та й співа, всіх до кузні іззива (І. Франко). - Пор. 1. кли́кати.
НАВРО́ЧИТИ [НАУРО́ЧИТИ рідко] кого (за народними уявленнями, заподіяти кому-небудь нещастя, викликати в когось хворобу і т. ін. магічним поглядом, словами або діями); НАСЛА́ТИ що на кого, НАПУСТИ́ТИ що на кого, кому (звичайно з прямим додатком - назвою нещастя, хвороби тощо); ПОРОБИ́ТИ, ЗАПОДІ́ЯТИ, ПОДІ́ЯТИ, ПОЧИНИ́ТИ рідше (кому - спричинити комусь нещастя, хворобу, а також чарами викликати кохання до когось); ЗУРО́ЧИТИ, ПРИСТРІ́ТИ рідше, СПРИСТРІ́ТИТИ рідше, СПРОЗО́РИТИ рідше, УРЕКТИ́ [ВРЕКТИ́] (поглядом); НАМО́ВИТИ що на кого-що (нашіптуючи заклинання). - Недок.: насила́ти, напуска́ти, намовля́ти. [Гелен:] Чи певна ти, що ти її очима своїми не наврочила? (Леся Українка); Не інакше, як тільки чари хтось наслав на Івана (І. Франко); [Мекдугел (до робітників):] Хіба я навмисне напускаю на вас недугу, чи, може, отруюю вас чим-небудь? (М. Ірчан); Синові часом здається, що вона [мати] й справді володіє гіпнозом або ще якоюсь силою і вміє "поробити"... (О. Гончар); Ой, чи мила, чи не мила, а щось мені та починила: Кличе мати вечеряти - вечеронька мені не мила (пісня); А правду сказать - аби дитину не зурочити! - гарна дівчина буде (О. Маковей); - Чи не пристрів тебе, сестро, Костомара? У його, кажуть, ледачі очі: гляне на коня, завидуючи, то і коневі не минеться (П. Куліш); Ой, я не з тим прийшла сюди, Щоб намовлять з води на парубка невзгоду [нещастя]! (П. Гулак-Артемовський). - Пор. накли́кати, чаклува́ти.
НАКЛИ́КАТИ що на кого-що (своїми діями або словами викликати, спричинити що-небудь неприємне, небажане), СПРОВА́ДИТИ, ЗВЕСТИ́ рідше, НАВОЛОКТИ́ розм.; НАВІЩУВА́ТИ розм., НАПРОРОКУВА́ТИ розм., НАПРОРО́ЧИТИ розм. (кому що, рідше - кого; наперед сказавши, подумавши і т. ін. про щось небажане, нібито спричинити його появу); НАКРЯ́КАТИ розм., НАКА́РКАТИ розм. (що, чого; про ворону - крякаючи, спричинити, за народним повір’ям, якесь нещастя; взагалі накликати щось неприємне); ПРИТУЖИ́ТИ що, кого, фольк. (за народним повір’ям, надмірною тугою накликати на себе нещастя або викликати появу небіжчика). - Недок.: наклика́ти, спрова́джувати, зво́дити, наволіка́ти, приту́жувати. Я сказав се не для того, щоб накликати щось злого (І. Франко); Іліє загадково посміхнувся і цим знову накликав гнів на себе (М. Чабанівський); [Ізоген:] Він кари не боїться. Нам не страшно, що він погром на християн спровадить (Леся Українка); - Гляди ж, шануйся! Не зводь напасті на себе! (Марко Вовчок); - Ми не повинні осторонь стояти, коли на нашу організацію таку пляму наволікають (А. Хижняк); Бач, чого той сон навіщував! (Панас Мирний); - Бодай тебе, чоловіче! Напророчив нам дочку! Ми молили собі у Господа хлопчика (О. Стороженко); - А ти не кряч зараз галкою! - сказав Гриб хмарно. - А то, чого доброго, й дійсно накрячеш біду (П. Козланюк); Вона [ворона] повернулася з дуба тільки ввечері і накаркала такого дощу й грому, що погноїла все сіно (О. Довженко); - З таким тужливим поглядом на себе й справді можна собі притужить лихо, як притужують молодиці померших чоловіків, коли цьому правда (І. Нечуй-Левицький). - Пор. навро́чити.
ОКЛИКА́ТИ (називати когось на ім’я або покликом привертати до себе його увагу), ОКРИКА́ТИ, ОКРИ́КУВАТИ, НАКЛИКА́ТИ. - Док.: окликнути, окри́кнути, накли́кати. - Блаженко! - окликає Сагайда старшого, й брати зупиняються обидва (О. Гончар); - Ей, Гривку, тобі що таке? - окрикнув його Кіт Мурко (І. Франко); Коли невістка побігла в хату, дід став за нею накликати (Марко Черемшина). - Пор. 1. кли́кати.
Словник відмінків
Інфінітив | наклика́ти |
| однина | множина |
Наказовий спосіб |
1 особа | | наклика́ймо |
2 особа | наклика́й | наклика́йте |
МАЙБУТНІЙ ЧАС |
1 особа | наклика́тиму | наклика́тимемо, наклика́тимем |
2 особа | наклика́тимеш | наклика́тимете |
3 особа | наклика́тиме | наклика́тимуть |
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС |
1 особа | наклика́ю | наклика́ємо, наклика́єм |
2 особа | наклика́єш | наклика́єте |
3 особа | наклика́є | наклика́ють |
Активний дієприкметник |
|
Дієприслівник |
наклика́ючи |
МИНУЛИЙ ЧАС |
чол. р. | наклика́в | наклика́ли |
жін. р. | наклика́ла |
сер. р. | наклика́ло |
Активний дієприкметник |
|
Пасивний дієприкметник |
|
Безособова форма |
|
Дієприслівник |
наклика́вши |
Словник синонімів
ЗАПРО́ШУВАТИ (просити кого-небудь, пропонувати кому-небудь прибути до когось з певною метою), ПРОСИ́ТИ, КЛИ́КАТИ, ЗАЗИВА́ТИ, ЗАКЛИКА́ТИ, ПРИКЛИКА́ТИ, ЗВА́ТИ розм., ЗАПРО́ХУВАТИ розм., ПРИКЛИ́КУВАТИ діал., ПРИСОГЛАША́ТИ заст., ВІТА́ТИ заст.; СКЛИКА́ТИ, НАКЛИКА́ТИ, НАПРО́ШУВАТИ розм., НАПРО́ХУВАТИ розм., ЗЗИВА́ТИ розм. (багатьох). - Док.: запроси́ти, покли́кати, зазва́ти, закли́кати, прикли́кати, позва́ти, запроха́ти, присогласи́ти, завіта́ти діал. скли́кати, накли́кати, напроси́ти, напроха́ти, зізва́ти, поззива́ти. Потім Борис узявся запрошувати нас до себе в гості, обіцяв показати пущу (Є. Гуцало); - Прошу ж на заручини до свого дому найяснішого короля й ввесь двір,.. - сказав на радощах старий Замойський (І. Нечуй-Левицький); [Христя:] Чи буде ж то Одарка кликати на сватання? (М. Кропивницький); Вона навіть іноді ласкаво зазиває Кульжан у свою юрту і розповідає їй щось цікаве (З. Тулуб); - Так ви таки не догадуєтесь, навіщо я вас так нагально закликав до себе? - питав він (С. Васильченко); Безліч дуків він стрівав Та панів на всіх дорогах, А ніхто його не звав Пригостити, крім убогих (П. Грабовський); Насті давно хотілося примирити невістку з чоловіком, вона скільки раз запрохувала її до себе (Панас Мирний); - Сідай, Параско, на поріжку, - присогласила Настя (Панас Мирний); Дождались дівчата: вітають на дівич-вечір; вітають на весілля (Марко Вовчок); Ідуть гостей скликати молоді (М. Стельмах); Напросила [Ївга] свашок, світилок, батьків (Г. Квітка-Основ’яненко); Коваль.. клепле та й співа, всіх до кузні іззива (І. Франко). - Пор. 1. кли́кати.
НАКЛИ́КАТИ що на кого-що (своїми діями або словами викликати, спричинити що-небудь неприємне, небажане), СПРОВА́ДИТИ, ЗВЕСТИ́ рідше, НАВОЛОКТИ́ розм.; НАВІЩУВА́ТИ розм., НАПРОРОКУВА́ТИ розм., НАПРОРО́ЧИТИ розм. (кому що, рідше - кого; наперед сказавши, подумавши і т. ін. про щось небажане, нібито спричинити його появу); НАКРЯ́КАТИ розм., НАКА́РКАТИ розм. (що, чого; про ворону - крякаючи, спричинити, за народним повір’ям, якесь нещастя; взагалі накликати щось неприємне); ПРИТУЖИ́ТИ що, кого, фольк. (за народним повір’ям, надмірною тугою накликати на себе нещастя або викликати появу небіжчика). - Недок.: наклика́ти, спрова́джувати, зво́дити, наволіка́ти, приту́жувати. Я сказав се не для того, щоб накликати щось злого (І. Франко); Іліє загадково посміхнувся і цим знову накликав гнів на себе (М. Чабанівський); [Ізоген:] Він кари не боїться. Нам не страшно, що він погром на християн спровадить (Леся Українка); - Гляди ж, шануйся! Не зводь напасті на себе! (Марко Вовчок); - Ми не повинні осторонь стояти, коли на нашу організацію таку пляму наволікають (А. Хижняк); Бач, чого той сон навіщував! (Панас Мирний); - Бодай тебе, чоловіче! Напророчив нам дочку! Ми молили собі у Господа хлопчика (О. Стороженко); - А ти не кряч зараз галкою! - сказав Гриб хмарно. - А то, чого доброго, й дійсно накрячеш біду (П. Козланюк); Вона [ворона] повернулася з дуба тільки ввечері і накаркала такого дощу й грому, що погноїла все сіно (О. Довженко); - З таким тужливим поглядом на себе й справді можна собі притужить лихо, як притужують молодиці померших чоловіків, коли цьому правда (І. Нечуй-Левицький). - Пор. навро́чити.
ОКЛИКА́ТИ (називати когось на ім’я або покликом привертати до себе його увагу), ОКРИКА́ТИ, ОКРИ́КУВАТИ, НАКЛИКА́ТИ. - Док.: окликнути, окри́кнути, накли́кати. - Блаженко! - окликає Сагайда старшого, й брати зупиняються обидва (О. Гончар); - Ей, Гривку, тобі що таке? - окрикнув його Кіт Мурко (І. Франко); Коли невістка побігла в хату, дід став за нею накликати (Марко Черемшина). - Пор. 1. кли́кати.