-1-
дієслово доконаного виду

Словник відмінків

Інфінітив накли́кати
  однина множина
Наказовий спосіб
1 особа   накли́чмо
2 особа накли́ч накли́чте
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа накли́чу накли́чемо, накли́чем
2 особа накли́чеш накли́чете
3 особа накли́че накли́чуть
МИНУЛИЙ ЧАС
чол.р. накли́кав накли́кали
жін.р. накли́кала
сер.р. накли́кало
Активний дієприкметник
 
Пасивний дієприкметник
накли́каний
Безособова форма
накли́кано
Дієприслівник
накли́кавши

Словник синонімів

ЗАПРО́ШУВАТИ (просити кого-небудь, пропонувати кому-небудь прибути до когось з певною метою), ПРОСИ́ТИ, КЛИ́КАТИ, ЗАЗИВА́ТИ, ЗАКЛИКА́ТИ, ПРИКЛИКА́ТИ, ЗВА́ТИрозм.,ЗАПРО́ХУВАТИрозм.,ПРИКЛИ́КУВАТИдіал.,ПРИСОГЛАША́ТИзаст.,ВІТА́ТИзаст.; СКЛИКА́ТИ, НАКЛИКА́ТИ, НАПРО́ШУВАТИрозм.,НАПРО́ХУВАТИрозм.,ЗЗИВА́ТИрозм. (багатьох). - Док.: запроси́ти, покли́кати, зазва́ти, закли́кати, прикли́кати, позва́ти, запроха́ти, присогласи́ти, завіта́тидіал.скли́кати, накли́кати, напроси́ти, напроха́ти, зізва́ти, поззива́ти. Потім Борис узявся запрошувати нас до себе в гості, обіцяв показати пущу (Є. Гуцало); - Прошу ж на заручини до свого дому найяснішого короля й ввесь двір,.. - сказав на радощах старий Замойський (І. Нечуй-Левицький); [Христя:] Чи буде ж то Одарка кликати на сватання? (М. Кропивницький); Вона навіть іноді ласкаво зазиває Кульжан у свою юрту і розповідає їй щось цікаве (З. Тулуб); - Так ви таки не догадуєтесь, навіщо я вас так нагально закликав до себе? - питав він (С. Васильченко); Безліч дуків він стрівав Та панів на всіх дорогах, А ніхто його не звав Пригостити, крім убогих (П. Грабовський); Насті давно хотілосяпримирити невістку з чоловіком, вона скільки раз запрохувала її до себе (Панас Мирний); - Сідай, Параско, на поріжку, - присогласила Настя (Панас Мирний); Дождались дівчата: вітають на дівич-вечір; вітають на весілля (Марко Вовчок); Ідуть гостей скликати молоді (М. Стельмах); Напросила [Ївга] свашок, світилок, батьків (Г. Квітка-Основ’яненко); Коваль.. клепле та й співа, всіх до кузні іззива (І. Франко). - Пор. 1. кли́кати.
НАВРО́ЧИТИ[НАУРО́ЧИТИрідко]кого (за народними уявленнями, заподіяти кому-небудь нещастя, викликати в когось хворобу і т. ін. магічним поглядом, словами або діями); НАСЛА́ТИщо на кого,НАПУСТИ́ТИщо на кого, кому (звичайно з прямим додатком - назвою нещастя, хвороби тощо); ПОРОБИ́ТИ, ЗАПОДІ́ЯТИ, ПОДІ́ЯТИ, ПОЧИНИ́ТИрідше (кому - спричинити комусь нещастя, хворобу, а також чарами викликати кохання до когось);ЗУРО́ЧИТИ, ПРИСТРІ́ТИ рідше,СПРИСТРІ́ТИТИ рідше,СПРОЗО́РИТИрідше,УРЕКТИ́[ВРЕКТИ́] (поглядом); НАМО́ВИТИщо на кого-що (нашіптуючи заклинання). - Недок.: насила́ти, напуска́ти, намовля́ти. [Гелен:] Чи певна ти, що ти її очима своїми не наврочила? (Леся Українка); Не інакше, як тільки чари хтось наслав на Івана (І. Франко); [Мекдугел (до робітників):] Хіба я навмисне напускаю на вас недугу, чи, може, отруюю вас чим-небудь? (М. Ірчан); Синові часом здається, що вона [мати] й справді володіє гіпнозом або ще якоюсь силою і вміє "поробити"... (О. Гончар); Ой, чи мила, чи не мила, а щось мені та починила: Кличе мати вечеряти - вечеронька мені не мила (пісня); А правду сказать - аби дитину не зурочити! - гарна дівчина буде (О. Маковей); - Чи не пристрів тебе, сестро, Костомара? У його, кажуть, ледачі очі: гляне на коня, завидуючи, то і коневі не минеться (П. Куліш); Ой, я не з тим прийшла сюди, Щоб намовлять з води на парубка невзгоду [нещастя]! (П. Гулак-Артемовський). - Пор. накли́кати, чаклува́ти.
НАКЛИ́КАТИщо на кого-що (своїми діями або словами викликати, спричинити що-небудь неприємне, небажане), СПРОВА́ДИТИ, ЗВЕСТИ́рідше,НАВОЛОКТИ́розм.; НАВІЩУВА́ТИрозм., НАПРОРОКУВА́ТИрозм., НАПРОРО́ЧИТИрозм. (кому що,рідше - кого; наперед сказавши, подумавши і т. ін. про щось небажане, нібито спричинити його появу); НАКРЯ́КАТИрозм., НАКА́РКАТИрозм. (що, чого; про ворону - крякаючи, спричинити, за народним повір’ям, якесь нещастя; взагалі накликати щось неприємне); ПРИТУЖИ́ТИщо, кого, фольк. (за народним повір’ям, надмірною тугою накликати на себе нещастя або викликати появу небіжчика). - Недок.: наклика́ти, спрова́джувати, зво́дити, наволіка́ти, приту́жувати. Я сказав се не для того, щоб накликати щось злого (І. Франко); Іліє загадково посміхнувся і цим знову накликав гнів на себе (М. Чабанівський); [Ізоген:] Він кари не боїться. Нам не страшно, що він погром на християн спровадить (Леся Українка); - Гляди ж, шануйся! Не зводь напасті на себе! (Марко Вовчок); - Ми не повинні осторонь стояти, коли на нашу організацію таку пляму наволікають (А. Хижняк); Бач, чого той сон навіщував! (Панас Мирний); - Бодай тебе, чоловіче! Напророчив нам дочку! Ми молили собі у Господа хлопчика (О. Стороженко); - А ти не кряч зараз галкою! - сказав Гриб хмарно. - А то, чого доброго, й дійсно накрячеш біду (П. Козланюк); Вона [ворона] повернулася з дуба тільки ввечері і накаркала такого дощу й грому, що погноїла все сіно (О. Довженко); - З таким тужливим поглядом на себе й справді можна собі притужить лихо, як притужують молодиці померших чоловіків, коли цьому правда (І. Нечуй-Левицький). - Пор. навро́чити.
ОКЛИКА́ТИ (називати когось на ім’я або покликом привертати до себе його увагу), ОКРИКА́ТИ, ОКРИ́КУВАТИ, НАКЛИКА́ТИ. - Док.: окликнути, окри́кнути, накли́кати. - Блаженко! - окликає Сагайда старшого, й брати зупиняються обидва (О. Гончар); - Ей, Гривку, тобі що таке? - окрикнув його Кіт Мурко (І. Франко); Коли невістка побігла в хату, дід став за нею накликати (Марко Черемшина). - Пор. 1. кли́кати.
-2-
дієслово недоконаного виду

Словник відмінків

Інфінітив накли́кати
  однина множина
Наказовий спосіб
1 особа   накли́чмо
2 особа накли́ч накли́чте
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа накли́чу накли́чемо, накли́чем
2 особа накли́чеш накли́чете
3 особа накли́че накли́чуть
МИНУЛИЙ ЧАС
чол.р. накли́кав накли́кали
жін.р. накли́кала
сер.р. накли́кало
Активний дієприкметник
 
Пасивний дієприкметник
накли́каний
Безособова форма
накли́кано
Дієприслівник
накли́кавши

Словник синонімів

ЗАПРО́ШУВАТИ (просити кого-небудь, пропонувати кому-небудь прибути до когось з певною метою), ПРОСИ́ТИ, КЛИ́КАТИ, ЗАЗИВА́ТИ, ЗАКЛИКА́ТИ, ПРИКЛИКА́ТИ, ЗВА́ТИрозм.,ЗАПРО́ХУВАТИрозм.,ПРИКЛИ́КУВАТИдіал.,ПРИСОГЛАША́ТИзаст.,ВІТА́ТИзаст.; СКЛИКА́ТИ, НАКЛИКА́ТИ, НАПРО́ШУВАТИрозм.,НАПРО́ХУВАТИрозм.,ЗЗИВА́ТИрозм. (багатьох). - Док.: запроси́ти, покли́кати, зазва́ти, закли́кати, прикли́кати, позва́ти, запроха́ти, присогласи́ти, завіта́тидіал.скли́кати, накли́кати, напроси́ти, напроха́ти, зізва́ти, поззива́ти. Потім Борис узявся запрошувати нас до себе в гості, обіцяв показати пущу (Є. Гуцало); - Прошу ж на заручини до свого дому найяснішого короля й ввесь двір,.. - сказав на радощах старий Замойський (І. Нечуй-Левицький); [Христя:] Чи буде ж то Одарка кликати на сватання? (М. Кропивницький); Вона навіть іноді ласкаво зазиває Кульжан у свою юрту і розповідає їй щось цікаве (З. Тулуб); - Так ви таки не догадуєтесь, навіщо я вас так нагально закликав до себе? - питав він (С. Васильченко); Безліч дуків він стрівав Та панів на всіх дорогах, А ніхто його не звав Пригостити, крім убогих (П. Грабовський); Насті давно хотілосяпримирити невістку з чоловіком, вона скільки раз запрохувала її до себе (Панас Мирний); - Сідай, Параско, на поріжку, - присогласила Настя (Панас Мирний); Дождались дівчата: вітають на дівич-вечір; вітають на весілля (Марко Вовчок); Ідуть гостей скликати молоді (М. Стельмах); Напросила [Ївга] свашок, світилок, батьків (Г. Квітка-Основ’яненко); Коваль.. клепле та й співа, всіх до кузні іззива (І. Франко). - Пор. 1. кли́кати.
НАВРО́ЧИТИ[НАУРО́ЧИТИрідко]кого (за народними уявленнями, заподіяти кому-небудь нещастя, викликати в когось хворобу і т. ін. магічним поглядом, словами або діями); НАСЛА́ТИщо на кого,НАПУСТИ́ТИщо на кого, кому (звичайно з прямим додатком - назвою нещастя, хвороби тощо); ПОРОБИ́ТИ, ЗАПОДІ́ЯТИ, ПОДІ́ЯТИ, ПОЧИНИ́ТИрідше (кому - спричинити комусь нещастя, хворобу, а також чарами викликати кохання до когось);ЗУРО́ЧИТИ, ПРИСТРІ́ТИ рідше,СПРИСТРІ́ТИТИ рідше,СПРОЗО́РИТИрідше,УРЕКТИ́[ВРЕКТИ́] (поглядом); НАМО́ВИТИщо на кого-що (нашіптуючи заклинання). - Недок.: насила́ти, напуска́ти, намовля́ти. [Гелен:] Чи певна ти, що ти її очима своїми не наврочила? (Леся Українка); Не інакше, як тільки чари хтось наслав на Івана (І. Франко); [Мекдугел (до робітників):] Хіба я навмисне напускаю на вас недугу, чи, може, отруюю вас чим-небудь? (М. Ірчан); Синові часом здається, що вона [мати] й справді володіє гіпнозом або ще якоюсь силою і вміє "поробити"... (О. Гончар); Ой, чи мила, чи не мила, а щось мені та починила: Кличе мати вечеряти - вечеронька мені не мила (пісня); А правду сказать - аби дитину не зурочити! - гарна дівчина буде (О. Маковей); - Чи не пристрів тебе, сестро, Костомара? У його, кажуть, ледачі очі: гляне на коня, завидуючи, то і коневі не минеться (П. Куліш); Ой, я не з тим прийшла сюди, Щоб намовлять з води на парубка невзгоду [нещастя]! (П. Гулак-Артемовський). - Пор. накли́кати, чаклува́ти.
НАКЛИ́КАТИщо на кого-що (своїми діями або словами викликати, спричинити що-небудь неприємне, небажане), СПРОВА́ДИТИ, ЗВЕСТИ́рідше,НАВОЛОКТИ́розм.; НАВІЩУВА́ТИрозм., НАПРОРОКУВА́ТИрозм., НАПРОРО́ЧИТИрозм. (кому що,рідше - кого; наперед сказавши, подумавши і т. ін. про щось небажане, нібито спричинити його появу); НАКРЯ́КАТИрозм., НАКА́РКАТИрозм. (що, чого; про ворону - крякаючи, спричинити, за народним повір’ям, якесь нещастя; взагалі накликати щось неприємне); ПРИТУЖИ́ТИщо, кого, фольк. (за народним повір’ям, надмірною тугою накликати на себе нещастя або викликати появу небіжчика). - Недок.: наклика́ти, спрова́джувати, зво́дити, наволіка́ти, приту́жувати. Я сказав се не для того, щоб накликати щось злого (І. Франко); Іліє загадково посміхнувся і цим знову накликав гнів на себе (М. Чабанівський); [Ізоген:] Він кари не боїться. Нам не страшно, що він погром на християн спровадить (Леся Українка); - Гляди ж, шануйся! Не зводь напасті на себе! (Марко Вовчок); - Ми не повинні осторонь стояти, коли на нашу організацію таку пляму наволікають (А. Хижняк); Бач, чого той сон навіщував! (Панас Мирний); - Бодай тебе, чоловіче! Напророчив нам дочку! Ми молили собі у Господа хлопчика (О. Стороженко); - А ти не кряч зараз галкою! - сказав Гриб хмарно. - А то, чого доброго, й дійсно накрячеш біду (П. Козланюк); Вона [ворона] повернулася з дуба тільки ввечері і накаркала такого дощу й грому, що погноїла все сіно (О. Довженко); - З таким тужливим поглядом на себе й справді можна собі притужить лихо, як притужують молодиці померших чоловіків, коли цьому правда (І. Нечуй-Левицький). - Пор. навро́чити.
ОКЛИКА́ТИ (називати когось на ім’я або покликом привертати до себе його увагу), ОКРИКА́ТИ, ОКРИ́КУВАТИ, НАКЛИКА́ТИ. - Док.: окликнути, окри́кнути, накли́кати. - Блаженко! - окликає Сагайда старшого, й брати зупиняються обидва (О. Гончар); - Ей, Гривку, тобі що таке? - окрикнув його Кіт Мурко (І. Франко); Коли невістка побігла в хату, дід став за нею накликати (Марко Черемшина). - Пор. 1. кли́кати.

Словник відмінків

Інфінітив наклика́ти
  однина множина
Наказовий спосіб
1 особа   наклика́ймо
2 особа наклика́й наклика́йте
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа наклика́тиму наклика́тимемо, наклика́тимем
2 особа наклика́тимеш наклика́тимете
3 особа наклика́тиме наклика́тимуть
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС
1 особа наклика́ю наклика́ємо, наклика́єм
2 особа наклика́єш наклика́єте
3 особа наклика́є наклика́ють
Активний дієприкметник
 
Дієприслівник
наклика́ючи
МИНУЛИЙ ЧАС
чол. р. наклика́в наклика́ли
жін. р. наклика́ла
сер. р. наклика́ло
Активний дієприкметник
 
Пасивний дієприкметник
 
Безособова форма
 
Дієприслівник
наклика́вши

Словник синонімів

ЗАПРО́ШУВАТИ (просити кого-небудь, пропонувати кому-небудь прибути до когось з певною метою), ПРОСИ́ТИ, КЛИ́КАТИ, ЗАЗИВА́ТИ, ЗАКЛИКА́ТИ, ПРИКЛИКА́ТИ, ЗВА́ТИрозм.,ЗАПРО́ХУВАТИрозм.,ПРИКЛИ́КУВАТИдіал.,ПРИСОГЛАША́ТИзаст.,ВІТА́ТИзаст.; СКЛИКА́ТИ, НАКЛИКА́ТИ, НАПРО́ШУВАТИрозм.,НАПРО́ХУВАТИрозм.,ЗЗИВА́ТИрозм. (багатьох). - Док.: запроси́ти, покли́кати, зазва́ти, закли́кати, прикли́кати, позва́ти, запроха́ти, присогласи́ти, завіта́тидіал.скли́кати, накли́кати, напроси́ти, напроха́ти, зізва́ти, поззива́ти. Потім Борис узявся запрошувати нас до себе в гості, обіцяв показати пущу (Є. Гуцало); - Прошу ж на заручини до свого дому найяснішого короля й ввесь двір,.. - сказав на радощах старий Замойський (І. Нечуй-Левицький); [Христя:] Чи буде ж то Одарка кликати на сватання? (М. Кропивницький); Вона навіть іноді ласкаво зазиває Кульжан у свою юрту і розповідає їй щось цікаве (З. Тулуб); - Так ви таки не догадуєтесь, навіщо я вас так нагально закликав до себе? - питав він (С. Васильченко); Безліч дуків він стрівав Та панів на всіх дорогах, А ніхто його не звав Пригостити, крім убогих (П. Грабовський); Насті давно хотілосяпримирити невістку з чоловіком, вона скільки раз запрохувала її до себе (Панас Мирний); - Сідай, Параско, на поріжку, - присогласила Настя (Панас Мирний); Дождались дівчата: вітають на дівич-вечір; вітають на весілля (Марко Вовчок); Ідуть гостей скликати молоді (М. Стельмах); Напросила [Ївга] свашок, світилок, батьків (Г. Квітка-Основ’яненко); Коваль.. клепле та й співа, всіх до кузні іззива (І. Франко). - Пор. 1. кли́кати.
НАКЛИ́КАТИщо на кого-що (своїми діями або словами викликати, спричинити що-небудь неприємне, небажане), СПРОВА́ДИТИ, ЗВЕСТИ́рідше,НАВОЛОКТИ́розм.; НАВІЩУВА́ТИрозм., НАПРОРОКУВА́ТИрозм., НАПРОРО́ЧИТИрозм. (кому що,рідше - кого; наперед сказавши, подумавши і т. ін. про щось небажане, нібито спричинити його появу); НАКРЯ́КАТИрозм., НАКА́РКАТИрозм. (що, чого; про ворону - крякаючи, спричинити, за народним повір’ям, якесь нещастя; взагалі накликати щось неприємне); ПРИТУЖИ́ТИщо, кого, фольк. (за народним повір’ям, надмірною тугою накликати на себе нещастя або викликати появу небіжчика). - Недок.: наклика́ти, спрова́джувати, зво́дити, наволіка́ти, приту́жувати. Я сказав се не для того, щоб накликати щось злого (І. Франко); Іліє загадково посміхнувся і цим знову накликав гнів на себе (М. Чабанівський); [Ізоген:] Він кари не боїться. Нам не страшно, що він погром на християн спровадить (Леся Українка); - Гляди ж, шануйся! Не зводь напасті на себе! (Марко Вовчок); - Ми не повинні осторонь стояти, коли на нашу організацію таку пляму наволікають (А. Хижняк); Бач, чого той сон навіщував! (Панас Мирний); - Бодай тебе, чоловіче! Напророчив нам дочку! Ми молили собі у Господа хлопчика (О. Стороженко); - А ти не кряч зараз галкою! - сказав Гриб хмарно. - А то, чого доброго, й дійсно накрячеш біду (П. Козланюк); Вона [ворона] повернулася з дуба тільки ввечері і накаркала такого дощу й грому, що погноїла все сіно (О. Довженко); - З таким тужливим поглядом на себе й справді можна собі притужить лихо, як притужують молодиці померших чоловіків, коли цьому правда (І. Нечуй-Левицький). - Пор. навро́чити.
ОКЛИКА́ТИ (називати когось на ім’я або покликом привертати до себе його увагу), ОКРИКА́ТИ, ОКРИ́КУВАТИ, НАКЛИКА́ТИ. - Док.: окликнути, окри́кнути, накли́кати. - Блаженко! - окликає Сагайда старшого, й брати зупиняються обидва (О. Гончар); - Ей, Гривку, тобі що таке? - окрикнув його Кіт Мурко (І. Франко); Коли невістка побігла в хату, дід став за нею накликати (Марко Черемшина). - Пор. 1. кли́кати.