-1-
дієслово недоконаного виду
Словник відмінків
Інфінітив | лопота́ти |
| однина | множина |
Наказовий спосіб |
1 особа | | лопочі́мо, лопочі́м |
2 особа | лопочи́ | лопочі́ть |
МАЙБУТНІЙ ЧАС |
1 особа | лопота́тиму | лопота́тимемо, лопота́тимем |
2 особа | лопота́тимеш | лопота́тимете |
3 особа | лопота́тиме | лопота́тимуть |
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС |
1 особа | лопочу́ | лопо́чемо, лопо́чем |
2 особа | лопо́чеш | лопо́чете |
3 особа | лопо́че | лопо́чуть |
Активний дієприкметник |
|
Дієприслівник |
лопо́чучи |
МИНУЛИЙ ЧАС |
чол. р. | лопота́в | лопота́ли |
жін. р. | лопота́ла |
сер. р. | лопота́ло |
Активний дієприкметник |
|
Пасивний дієприкметник |
|
Безособова форма |
|
Дієприслівник |
лопота́вши |
Словник синонімів
БАЗІ́КАТИ розм. (багато, беззмістовно говорити; говорити, розмовляти про щось незначне, наістотне), РОЗБАЗІ́КУВАТИ підсил. зневажл., ПАТЯ́КАТИ зневажл., РОЗПАТЯ́КУВАТИ підсил. зневажл., ПАСТАЛА́КАТИ зневажл., ПАЩЕКУВА́ТИ зневажл., ГАЛДИ́КАТИ зневажл., ШКАБАРЧА́ТИ зневажл., СЛЕБЕЗУВА́ТИ [СЛЕБІЗУВА́ТИ] розм., МАРНОСЛО́ВИТИ рідше, ГАЛА́КАТИ розм. рідше, ҐАЛАМА́ҐАТИ діал.; ТЕРЕВЕ́НИТИ зневажл., ЛЕПЕТА́ТИ розм., ЛОПОТА́ТИ [ЛОПОТІ́ТИ] розм. (говорити про щось незначне, несерйозне); БАЛЯНДРА́СИТИ розм., БАЛАГУ́РИТИ розм. рідше, ПЕРЕБЕНДЮВА́ТИ розм. рідше (пересипаючи мову жартами); ПРОСТОРІ́КУВАТИ [ПРОСТОРІ́КАТИ] розм., РОЗБАЛА́КУВАТИ розм., РОЗГЛАГО́ЛЬСТВУВАТИ розм. (багато, часто беззмістовно, але з претензією, пишномовно і т. ін.). Так вони й життя прожили вкупі - Мотря пащекувала, базікала за десятьох, а Ягор мовчав, як глухий (О. Копиленко); Він [сторож], поклавши хлудину на плече, миролюбно патякає в гурті школярів, що тепер цікаво обступили його колом (С. Васильченко); Марко теревенив і розпатякував цілу дорогу (Григорій Тютюнник); - Мені ще мати, коли я маленьким був, казала - не пасталакай багато, у людей вуха болітимуть (А. Хижняк); Довго гомоніли, галдикали, били та морочили голову [бурсаки], дошукуючись - де ж справді взялася на селі ця таємнича Оксана (С. Васильченко); - Дядьку Кузьмо, ви.. не застрельте мене отут у сараї, - настрашеним голосом просив Джмелик. - Щитай, що й пристрелю, коли будеш отак шкабарчати (Григорій Тютюнник); Параска рада, слебезує по всьому місту, який у неї син розумний (Панас Мирний); І тут не дозволяє [Богдан Михайлович], аби слова стерлися, зашмарували чи змазали суть. Не марнословив, говорив, що на мислі мав (В. Большак); Біля парників уже галакало жіноцтво, озброєне лопатами і граблями (М. Стельмах); - Ії мама тут! Он там стоїть із моїм чоловіком коло брами та й лопотить (О. Кобилянська); Ті [парубки] було зійдуться на вечорниці.. та як стануть баляндрасить, то й мертвий би розреготався... (О. Стороженко); Ернест усім тягарем свого тіла повісивсь на Начковім плечі і почав просторікувати без перерви (І. Франко). - Пор. верзти́, 2. говори́ти, 2. торохті́ти.
БЕЛЬКОТА́ТИ [БЕЛЬКОТІ́ТИ] (нерозбірливо, безладно, плутано говорити), ЖЕБОНІ́ТИ розм., ЛЕБЕДІ́ТИ діал.; ЛЕПЕТА́ТИ (звичайно про дітей); ЛОПОТА́ТИ [ЛОПОТІ́ТИ] розм. (говорити неясно й поспішно); ВАРНЯ́КАТИ вульг., ВЕРЗЯ́КАТИ вульг. (звичайно про п’яних). Перехиливши з покорою набік голову та витріщивши на Замфіра перелякані благаючі очі, він невиразно белькотав: - То не я... Я нічого не винен... (М. Коцюбинський); - Амітафу! Амітафу! - жебоніла беззубим ротом старенька, а сама не зводила добрих, жалісливих очей з внучки (Ю. Збанацький); - Не плачте, мамочко! Не плачте! - лепетала вона своїм нетвердим язичком (Панас Мирний); - І Сина, і Святого Духа... - Текля лопотіла, вклонялася, присідала, підіймаючи ікону над головою (Ю. Смолич); Здивовані прохожі зупиняються і довго дивляться мені вслід. Вони й справді, мабуть, мають мене за божевільного. Йде вулицею якась потороча, розмахує кулаками і щось варнякає (П. Колесник); Пізно вночі притягсь він додому і п’яно реготався та верзякав (П. Тичина). - Пор. бурмота́ти, 1. говори́ти, 2. говори́ти.
ГОВОРИ́ТИ (володіти власною або іноземною мовою; користуватися іноземною мовою), РОЗМОВЛЯ́ТИ, БАЛА́КАТИ розм.; ЛОПОТА́ТИ розм., ЛОПОТІ́ТИ розм. (незрозумілою для слухача мовою); ГЕЛГОТА́ТИ розм., ГЕЛГОТІ́ТИ розм., ГЕРГОТА́ТИ розм., ГЕРГОТІ́ТИ розм., ДЖЕРГОТА́ТИ розм., ДЖЕРГОТІ́ТИ розм., ДЖЕРКОТА́ТИ розм., ДЖЕРКОТІ́ТИ розм., ШВАРГОТА́ТИ розм., ШВАРКОТА́ТИ розм., ШВАРГОТІ́ТИ розм., ШВАРКОТІ́ТИ розм. (іноземною мовою швидко й нерозбірливо); ЦВЕ́НЬКАТИ розм. (мовою, в якій часто чуються звуки "ц" і "дз’"). Іде [Олеся] на панщину, мусить їх кидати, а дітки - одно не говорить, друге не ходить, а третє не вміє сидіти - дрібненькі (Марко Вовчок); Олексі і Меланці здавалося, що син уже все розуміє, дарма що він не розмовляє, але він відчуває, що це про нього балакають (П. Кочура); Народ письменний страх, Бував у всяких школах, Один балакає на сотні язиках (Є. Гребінка); - Ну, а той.. по-своєму лопотів? - Зібер? - Ну да. - По-латині висловлювався... думав - я не розумію (Ю. Збанацький); На шкільному подвір’ї голоси, метушня. Але то ґелґочуть не учні, а іноземні солдати (П. Автомонов); Вперше вона бачила так близько фашистів. Дивляться на неї, як на якесь диво, ґерґочуть щось між собою (Ю. Збанацький); Солдати... щось сердито джерґотіли (П. Панч); Що вони говорять, того не знаємо, бо по-німецьки шваркочуть (І. Франко); - Як прийде [Хоцінський] до мене в гості, в’ється коло моїх дітей,.. цвенькає до їх по-польській (І. Нечуй-Левицький). - Пор. белькота́ти.
ЛОПОТА́ТИ [ЛОПОТІ́ТИ] (про парус, прапор і т. ін. - видавати глухі звуки, розвіваючись на вітрі), ПЛЕСКА́ТИСЯ, ПЛЕСКА́ТИ, ПЛЕСКОТА́ТИ, ПЛЕСКОТІ́ТИ, ПЛЕСКОТА́ТИСЯ, ПЛЕСКОТІ́ТИСЯ. Лопоче [береза] десь там угорі непомітною купкою блідого листячка і дрижить тонким стовбурчиком (Г. Хоткевич); Пронизливий вітер лопотів цупким брезентом кузова, шугав холодом у прочинені дверцята кабіни (Я. Дарда); Додому.. вони їхали, стоячи в кузові, і прапор плескався над ними (В. Собко).
ЛОПОТА́ТИ [ЛОПОТІ́ТИ] (видавати глухі звуки деякими механізмами, крилами й т. ін.), ПЛЕСКА́ТИ, ЛЯ́ПАТИ, ЛЯ́СКАТИ. Розмашисто, впевнено вертяться крила [млина], лопотить тонка шалівка на крилі (І. Кириленко); Вони [чайки] спокійно сідали на хвилю і, лопочучи крилами, перелітали з місця на місце (Ю. Смолич); Вони [голуби] вже не пустують, не плескають, наче в долоні, крилами (О. Донченко); - Тато дома. Він рибки наловив.. - І показала крихітною пучечкою на таз, де звивалися в’юни, ляпали хвостами жирні карасі (В. Большак); Прилетіла качка, крилечками ляска (Б. Грінченко).
СТУ́КАТИ (ударяючи по чому-небудь, утворювати короткі уривчасті звуки, стукіт), БИ́ТИ, СТУКОТА́ТИ підсил., СТУКОТІ́ТИ підсил., ГРЮ́КАТИ підсил., ЦЮ́КАТИ, ТУ́КАТИ розм., ТУТУ́КАТИ підсил. розм., ТЮ́КАТИ розм., КО́ВТАТИ діал.; ПОСТУ́КУВАТИ, ВИСТУ́КУВАТИ, ПРИСТУ́КУВАТИ (стукати розмірено або час від часу); ПРОСТУ́КУВАТИ (розміреним стуком перевіряти, досліджувати щось); БУБНИ́ТИ розм., БУБОНІ́ТИ розм. (дрібно); ТОРОХТІ́ТИ, КАЛАТА́ТИ, БАРАБА́НИТИ, ТАРАБА́НИТИ підсил. розм., ТОКОТА́ТИ [ТОКОТІ́ТИ] діал. (часто й гучно стукати); ГУ́ПАТИ, ГУПОТІ́ТИ підсил. розм., ГЕ́ПАТИ розм., БА́ХКАТИ розм., БА́ХАТИ рідше, БАБА́ХКАТИ розм., БАБА́ХАТИ рідше, ГА́ХКАТИ розм., ГАМСЕЛИ́ТИ фам., ТРА́ХКАТИ розм., ТРАХКОТІ́ТИ підсил. розм., ТАРА́ХКАТИ розм., ТАРАХКОТА́ТИ [ТАРАХКОТІ́ТИ] підсил. розм., ТОРО́ХКАТИ розм., ТОРОХКОТА́ТИ [ТОРОХКОТІ́ТИ] підсил. розм. (стукати з великою силою); СТУГОНІ́ТИ розм. (безперервно з великою силою); ЛОПОТА́ТИ [ЛОПОТІ́ТИ] (видаючи глухі звуки); ЦО́КАТИ (чимсь металевим). - Док.: посту́кати, сту́кнути, постукоті́ти, грю́кнути, цю́кнути, ту́кнути, тю́кнути, ви́стукати, пристукнути, просту́кати, гу́пнути, ге́пнути, ба́хнути, баба́хнути, га́хнути, тра́хнути, тара́хнути, торо́хнути, цокнути. Скільки раз намагався [єпископ] перервати ту мову і стукав патерицею об землю (Леся Українка); Бити в рейку, скликаючи на обід; - Чи ти швидко перестанеш стукотіти та бряжчати? (І. Нечуй-Левицький); - Ти пустопорожній фантазер! - рикнув Гризота, грюкаючи кулаком по столу (В. Речмедін); Дятли ще дужче тукать взялися (П. Тичина); Ремиґали корови, важко дихали та нечасто постукували ногами об короби чи ясла (Г. Епік); На рейках колеса вистукують дзвінко (І. Муратов); Він то білів, то червонів на обличчі і нервово бубнив пальцями по столу (П. Козланюк); Десь калатав у клепачку, скілько було сили, сторож (С. Васильченко); У шибки барабанив дощ (В. Гжицький); По токах гупають ціпи (О. Гончар); Молот гепає, сокира цюкає, а прядка хурчить (П. Панч); Об гарячі жерстяні дахи торохкали каштани, підплигували, як на жаровні, і падали на бруківку (Григорій Тютюнник); Стугонів, вицокував, мчав по рейках поїзд, гойдались вагони, заколисуючи бійців (І. Цюпа); Хвиля від хвилі лопотіли грубі дощові краплі в вікно (І. Франко). - Пор. 1. би́ти, 1. торохті́ти.
ШЕЛЕСТІ́ТИ (видавати, утворювати, викликати шелест), ШАРУДІ́ТИ, ШУ́РХАТИ, ШУРХОТА́ТИ [ШУРХОТІ́ТИ], ШЕ́МРАТИ [ШЕ́МРІТИ рідше], ШЕ́РХАТИ розм., ШЕРХОТА́ТИ [ШЕРХОТІ́ТИ] розм., ШЕРЕХТІ́ТИ розм., ШАМОТІ́ТИ розм., ШУШУ́КАТИ розм., ШУШУ́КАТИСЯ розм., ШАМКОТІ́ТИ розм., ША́ВКАТИ розм., ШАВКОТІ́ТИ розм., ШУРЧА́ТИ [ШУРША́ТИ] розм., ШИКАТИ розм., ШУРСТІ́ТИ розм., ШАМРАТИ [ША́МРИТИ] діал., ШАМТІ́ТИ діал., ША́МАТИ діал., ШЕЛЕ́ПАТИ діал., ШЕЛЕПОТІ́ТИ діал., ШУСТІ́ТИ діал.; ША́РХАТИ, ША́РКАТИ, ШО́РХАТИ, ШВА́РКАТИ розм., ШВАРКОТІ́ТИ [ШВАРКОТА́ТИ] розм., ШВАРҐОТІ́ТИ [ШВАРҐОТА́ТИ] розм., ХА́КАТИ розм., ЛОПОТА́ТИ [ЛОПОТІ́ТИ] розм. (про більш уривчасті звуки такого роду). - Док.: прошелесті́ти, шеле́снути, шелехнути, прошаруді́ти, шу́рхнути, шурхону́ти, прошурхота́ти [прошурхотіти], проше́мрати, проше́мріти, ше́рхнути, прошерхота́ти [прошерхоті́ти], прошерехті́ти, шере́хнути, прошамотати [прошамотіти], ша́вкнути, прошавкоті́ти, ши́кнути, шеле́пнути, ша́рхнути, ша́ркнути, шо́рхнути, шва́ркнути, шваркону́ти, ха́кнути, пролопота́ти [пролопоті́ти], шебе́рхнути [шеберну́ти] розм. шиши́рхнути розм. Берегами трава шелестить, лист пожовклий роняє береза... (І. Гончаренко); У траві шарудять комахи, цокочуть коники й цвіркуни (Т. Масенко); Під чобітьми на широких.. сходах шурхав вичовганий камінь, кроки звучали глухо й тихо (Л. Первомайський); Легенька хвиля лише набігала на берег,.. ледь-ледь шурхочучи дрібним пісочком (М. Трублаїні); Мабуть, досі зваблива шурхотить змія під скелею, на спечнім сонці (В. Стус); Шемрали хвилі невтомимо кождої ночі й лизали жалібно берег (О. Кобилянська); Раптом звідкись зітхання далеке до Мандрівника донеслось... Чи то шемріють, може, смереки? (Л. Костенко); Натовп увесь аж дух затаїв - чути, як шерхало листя вгорі (А. Головко); Рушив [Журило] через пшеницю, прислухаючись, як шерхотять од його ходи м’які стебла (Є. Гуцало); Шерехтить торішнє листя по алеях парку (Н. Рибак); Забрався [Василько] на піч, вигрівається у теплому просі, яке шамотить і тече, немов жива золотиста комашня (І. Цюпа); Шушукає льон спокійно Обабіч доріг далеких... (Я. Шпорта); За тином чорнів садок, у ньому тихо, по-весняному шушукалося чорне гілля (Григір Тютюнник); Сухе жилаве листя шамкотить під ногами (І. Ле); Далеко внизу шавкає об пісок, налітаючи, море (Ю. Яновський); Чутно, як шавкотять чув’яки по засміченому дріб’язком бетону (І. Ле); Чутно тільки, як карти слались, падаючи на стіл, та шуршали на зеленому сукнові (Панас Мирний); Коса тьохкала, то шикала, то видзвонювала (Є. Гуцало); На схресті вулиць, біля обертових Щитів афішних, свіжими шовками Шурстять стрункі дівчата (І. Вирган); Тихо шамрали розбуджені хвилею верболози (О. Гуреїв); Люди так і ворушаться, зодіж так і шамтить на їх (А. Тесленко); Шелепають шати (С. Руданський); Цвітучі липи та акації під вікном шелепотять та зазирають своїми запахущими гілками до кімнати (І. Франко); Білий пісок розсипався, шустів під ступнями (І. Чендей); Коси шархали тут-там у хлібах (А. Головко); Пилка була як жива. Вона то шаркала, то співала (О. Донченко); Її м’які капці на повстяних підошвах ледве шорхали по ковзькому асфальту долівки (Ю. Смолич); Вчувається йому, як шваркають кулі по піску (Григорій Тютюнник); Бистрі гемблі Шваркочуть під руками (М. Рильський); В житі вже хакала дідова коса (Ю. Мушкетик); Лопоче, Виє, шумить листопад (В. Бичко); Гарячково дочитувала [Марія] книжку, і в тиші лопотіли сторінки (М. Коцюбинський); Він так пройшов низом поза хатами і попід муром, що ніщо й не шеберхнуло (В. Козаченко); На землю злізла ніч... Нігде ані шиширхне (П. Гулак-Артемовський).