-1-
дієслово недоконаного виду

Словник відмінків

Інфінітив лелі́ти
  однина множина
Наказовий спосіб
1 особа    
2 особа    
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа    
2 особа    
3 особа лелі́тиме лелі́тимуть
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС
1 особа    
2 особа    
3 особа лелі́є лелі́ють
Активний дієприкметник
 
Дієприслівник
лелі́ючи
МИНУЛИЙ ЧАС
чол. р. лелі́в лелі́ли
жін. р. лелі́ла
сер. р. лелі́ло
Активний дієприкметник
 
Пасивний дієприкметник
 
Безособова форма
 
Дієприслівник
лелі́вши*

Словник синонімів

БЛИ́СКАТИ (про джерело світла або предмет, на якому відбивається світло, - раз у раз яскраво блищати, світитися переливчастим світлом), МИГА́ТИ, БЛИ́КАТИдіал., ВИБЛИ́СКУВАТИпідсил.,БЛИСКОТІ́ТИ[БЛИСКОТА́ТИ]підсил.,РОЗБЛИ́СКУВАТИСЯпідсил. рідше,РОЗБЛИ́СКУВАТИпідсил. рідко; ПОБЛИ́СКУВАТИ, ПОЛИ́СКУВАТИ, ЗБЛИ́СКУВАТИ (злегка або час від часу блискати); ПРОБЛИ́СКУВАТИ (слабко, невиразно блискати крізь яку-небудь перешкоду); МИГТІ́ТИ, МИГОТІ́ТИ[МИГОТА́ТИ]підсил.,МЕРЕХТІ́ТИ, ГРА́ТИ, ВИГРАВА́ТИпідсил.,БРИНІ́ТИ, ІСКРИ́ТИСЯ, ІСКРИ́ТИ, ЛЕЛІ́ТИ, РЯХТІ́ТИ (блискати, відбиваючи світло; про очі - сяяти тремтливим блиском); СПАЛА́ХУВАТИ (час від часу сяяти яскравіше); КРЕСА́ТИпідсил. розм. (про блискавку, іскри тощо); ПОЛОСУВА́ТИ (про джерело світла - спалахувати, освітлюючи що-небудь смугами). Блискав вогонеь гарматних залпів (Ю. Яновський); Біля пробитої через сніг дороги дрімали вітряки. Сині тіні від них лягали на білий сніг, який блискав, іскрився, туго рипів під ногами (П. Панч); Страшна блискавка мигає та миготить, сливе безперестанку (І. Нечуй-Левицький); Над Дунаєм виблискували ластівки, широка річка мирно синіла під чистим небом (О. Гончар); Сонце палить, спина терпне, блискотять в руках серпи (Н. Забіла); Сонце яріло на крутих снігах, розблискувалося прозорим золотом на дивних бурульках (П. Загребельний); Блакитні ятагани ковзанів Поблискували в місячному світлі (Д. Павличко); Трудова пора, квітень 1921 року, де-не-де полискують на сонці волики та гніді коні (К. Гордієнко); Де-не-де вода червоно проблискувала під косими променями сонця (Ю. Бедзик); В руці мигтить револьвер (Григорій Тютюнник); Вже низина вкрилась польським військом, неначе червоним маком. Шаблі, підняті вгору, блищали й миготіли (І. Нечуй-Левицький); Її очі мерехтіли вогнем зворушення (О. Кобилянська); Місяць виграє на темних шибках вікон (Панас Мирний); На очах Любові Максимівни бриніли сльози (В. Собко); Жемчуг іскрить і леліє (Ю. Федькович); Михайло не рушив з місця. Сигарета спалахувала в пітьмі (М. Томчаній); Коні. З-під копит у них крешуть іскри (І. Цюпа); Гув грім, полосували блискавиці (О. Досвітній). - Пор. 1. бли́снути, 1. блища́ти, 2. блища́ти, 3. блища́ти, відбли́скувати, 1. перелива́тися, 1. світи́ти.
ГОРІ́ТИ (виділятися яскравим, перев. червоним, кольором), ПАЛА́ТИ, ПАЛАХКОТІ́ТИ, ПАЛАХКОТА́ТИ, ПАЛЕНІ́ТИ, ПОЛУМ’ЯНІ́ТИ, ПЛОМЕНІ́ТИпоет.,ЖАХТІ́ТИ, ЯРИ́ТИСЯ, ЯРІ́ТИ, ЯРІ́ТИСЯ, ЖАРІ́ТИ, ЖЕ́ВРІТИ, ЖЕ́ВРІТИСЯ, ВОГНІ́ТИпоет.,ВИГРАВА́ТИ, БРИНІ́ТИ, ЛЕЛІ́ТИ, ПЛОМЕНІ́ТИСЯ[ПЛОМЕНИ́ТИСЯ]поет. рідше.На білих рукавах горіли повишивані червоні та сині квіти (І. Нечуй-Левицький); Якраз тоді маки цвіли, розквітали - На схилах жаріли, у долах палали (М. Нагнибіда); Квітник палахкотів червоними, рожевими, синіми, жовтогарячими пелюстками (І. Цюпа); Під дубом паленіють кольорові килими (М. Терещенко); В кожної в руках пломенів букетик осінніх квітів (В. Козаченко); У зеленім, ярім листі Золоті плоди жахтять (перекл. М. Лукаша); Василь Йосипович їхав полем, що все ярилося зеленню (П. Оровецький); Не стели мені доріг шовками - Рясно квітом Постели.. Щоб яріла полуниця красно На зелено висланій Землі (М. Стельмах); Між стеблами жовтими й червоними вогниками жевріли тюльпани (С. Скляренко); На плечах у неї, мов шматок полум’я, червона косинка жевріється на сонці (О. Гончар); Прапори вогніють над перонами, День шляхи промінням устеля (І. Муратов); Рум’янець від зимового вітру вигравав на його щоках (А. Турчинська); Аби почала перша маківочка бриніти, вже й угледить [Горпина] (Марко Вовчок); Корогви як мак леліють (І. Франко); На простій солдатській гімнастерці.. далеко пломеніється яскрава червона цятка (О. Гончар); Обоє тихо розходяться понад озерами, що, наче соняшники в цвіту, пломеняться вечірніми барвами (М. Стельмах).
ПЕРЕЛИВА́ТИСЯчимі без додатка (переходити від одного кольору, тону до іншого, перев. виблискуючи), МІНИ́ТИСЯ, ГРА́ТИ, ВИГРАВА́ТИ, ПЕРЕЛИ́СКУВАТИрозм., ПЕРЕЛИ́СКУВАТИСЯрозм.,ПЕРЛИ́ТИСЯпоет.; ЛЕЛІ́ТИ (у світлі сонця, місяця і т. ін.). Степ мінився, переливався. Чорні хвилі, як вороні коні, мчалися по ньому (Г. Коцюба); Небо міниться, небо грає усякими барвами, блідим сяйвом торкає вершечки чорного лісу (М. Коцюбинський); Позолотою і мідяним листом вигравали Карпати (В. Кучер); І горять-перелискують на сонці бурячкові, жовтогарячі, сині, зелені пояси (Є. Кротевич); І життя скрізь, мов чаша вина, що перлиться, веселкою грає, палає, сміється (Уляна Кравченко); На заході, десь за гаями, пожежею спалахнуло небо: горять червоні, як мак, килими, леліють стрічки (С. Васильченко). - Пор. 1. бли́скати.
ТЕКТИ́ (про річку, струмок тощо - переміщати свої води в певному напрямі, проходити своєю течією), ПЛИВТИ́[ПЛИСТИ́], ПЛИ́НУТИ, БІ́ГТИ, КОТИ́ТИрозм., ЛИ́НУТИрідко; ПРОТІКА́ТИ (проходити своєю течією де-небудь); МЧА́ТИ, МЧА́ТИСЯ (з великою швидкістю, бурхливо); ЛЕЛІ́ТИ (вузьким, невеликим потоком, повільно); СТРУМУВА́ТИ, СТРУМЕНІ́ТИ, СТРУМЕНІ́ТИСЯ, СТРУМИ́ТИ[СТРУМІ́ТИ] (перев. струменем, вузьким потоком); ДЗЮРЧА́ТИ, ДЗЮРКОТА́ТИ[ДЗЮРКОТІ́ТИ], ДЗЮРИ́ТИ (маленьким струмком). Тече вода в синє море, Та не витікає (Т. Шевченко); Тече ріка, шумить ріка Велично і розлого (М. Рильський); Рівчаками пливуть потоки і підмивають сіно (М. Коцюбинський); Ворскло, Ворскло! Як тихо й ласкаво плинуть чисті твої води (Л. Первомайський); Струмують, ґрунт змивають води. Біжать воркуючи струмки До повноводої ріки (М. Шпак); Між горами котить річка глибока (Марко Вовчок); Спокійно линуть води Дніпра (С. Скляренко); Під схиломбукового лісу протікає потічок (М. Томчаній); Широкий, повноводий, каламутними хвилями мчав Дніпро, вихопившись із звужених скель коло кічкацького мосту (Г. Коцюба); Так далеко, як тільки могло засягнути в присмерках око, мчалися вже не гладкі вали, а запінені білі гребені (Мирослав Ірчан); Прудко біжить та річка гоней із двадцять, до самої луки зеленої, - по луці вже тихо і широко розливається і тихо далі леліє попід гаями, а там у високих очеретах десь пропадає (Марко Вовчок); Мов крізь рожеву млу, струмує синя Рось (М. Рильський); Поміж двома горбами мляво струмила річка (Н. Рибак); Проти них з високих скель струмів у озеро пінявий водоспад (Л. Смілянський); По балках дзюрчали струмки (З. Тулуб); По узгір’ю дзюркоче струмок (О. Левада).