кидати 1

-1-
дієслово недоконаного виду

Словник відмінків

Інфінітив ки́дати
  однина множина
Наказовий спосіб
1 особа   ки́даймо
2 особа ки́дай ки́дайте
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа ки́датиму ки́датимемо, ки́датимем
2 особа ки́датимеш ки́датимете
3 особа ки́датиме ки́датимуть
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС
1 особа ки́даю ки́даємо, ки́даєм
2 особа ки́даєш ки́даєте
3 особа ки́дає ки́дають
Активний дієприкметник
 
Дієприслівник
ки́даючи
МИНУЛИЙ ЧАС
чол. р. ки́дав ки́дали
жін. р. ки́дала
сер. р. ки́дало
Активний дієприкметник
 
Пасивний дієприкметник
ки́даний
Безособова форма
ки́дано
Дієприслівник
ки́давши

Словник синонімів

ЗАЛИША́ТИ (вирушаючи звідкись або кудись, не брати з собою кого-, що-небудь), ЛИША́ТИ, ПОЛИША́ТИ, ПОКИДА́ТИ, КИ́ДАТИ, ОСТАВЛЯ́ТИ[ЗОСТАВЛЯ́ТИ]рідко,ВІДБІГА́ТИкого, заст. - Док.: залиши́ти, лиши́ти, полиши́ти, поки́нути, ки́нути, оста́вити[зоста́вити], відбі́гти. На кілька років залишати Орисю з лютою мачухою ніяк не хотілось (А. Головко); Він згадав, що в майстерні залишив косу, але вже не повернувся за нею (М. Стельмах); Хлоп протестував, хлоп тікав на вільні землі, рятуючись, як міг, од панщини, лишаючи на рідній землі все дороге, все миле його серцю (М. Коцюбинський); Пастухи, що недалеко пасли, полишали худібку і стали підходити до веселих співаків (Н. Кобринська); - Ой матінко моя рідна! Нащо ж це ти нас покинула вже другий раз?.. Ой, вернися, не барися! не кидай же нас! - голосила бідна сирота (І. Нечуй-Левицький); Єремія пообідав похапцем, покликав тих слуг, котрих кидав у палаці, й доручив їм ключі (І. Нечуй-Левицький); Шрам по вечері сказав.., що завтра рано на зорі поїде в Батурин, а Петра оставляє (П. Куліш); Зоставив дома сім’ю велику - не знає, чим і живуть (О. Гончар); І сон мене відбіг, - і ніч уже десь відсунулась до світанку (П. Тичина).
КИ́НУТИкого, що (помахом руки, рук змусити летіти, падати або змусити летіти з метою влучити в когось, щось і т. ін.), МЕТНУ́ТИ, ШПУРНУ́ТИрозм.,ЖБУРНУ́ТИрозм.,ЖБУ́РИТИрозм.,ШВИРГНУ́ТИрозм.,ШВИРГОНУ́ТИпідсил.розм.,ШВА́РКНУТИрозм.,ШВАРКОНУ́ТИпідсил.розм.,ХРО́ПНУТИрозм.,БРИ́ЗНУТИрозм.,ШВАРНУ́ТИдіал.,ПОШПУ́РИТИрозм.,ПОШПУРНУ́ТИрозм.,ШПУ́РИТИдіал.,ПОПЕ́РТИфам.,ПОТИ́РИТИфам.,ПОТУ́РИТИдіал.,ПОПУ́ДИТИдіал. (рвучко, різко, з силою); ПОСЛА́ТИ, ЗАПУСТИ́ТИрозм.,УТИ́РИТИ[ВТИ́РИТИ]розм. (в когось, щось); ВЕ́РГНУТИ[ВЕ́РГТИ]розм. (з силою, щось важке); БЕБЕ́ХНУТИрозм. (щось важке перев. додолу); ЛЯ́ПНУТИрозм. (з коротким різким звуком); ПЛЮ́ХНУТИрозм.,ШУБО́ВСНУТИрозм. (перев. на щось або в щось рідке); УКИ́НУТИ[ВКИ́НУТИ], УВЕ́РГНУТИ[ВВЕ́РГНУТИ]розм.,УВЕ́РГТИ[ВВЕ́РГТИ]розм. (всередину чогось). - Недок.: ки́дати, ки́датисячиммета́ти, шпурля́ти, шпурля́тисячимжбурля́ти, жбурля́тисячимшвирга́ти, швирга́тисячимшпуря́ти, посила́ти, запуска́ти, ве́ргати, ве́ргнути, вергти́, ля́пати, плю́хати, укида́ти[вкида́ти], вверга́ти[уверга́ти]. Карпо ухопив грудку глини й кинув униз (Панас Мирний); Октав Пігловський спритно метнув на шинквас півкарбованця (М. Стельмах); Марина так шпурнула миску, що мало не розбила (Грицько Григоренко); Гнатюк щосили жбурнув амбразурі в пащу свою важку ношу, круглий камінь (Я. Качура); Кудлатий жонглер.. жбурив глядачам кілька барвистих опук (О. Ільченко); Тимко швиргонув занозу на землю (Григорій Тютюнник); Клим Овчарук раптом щосили шваркнув своєю безкозиркою об днище тачанки (Ю. Смолич); Як глянув [Олексій] на свій портрет, здоймив його з стіни і хропнув об землю (П. Куліш); Як бризне [писар] шапку об землю (Г. Квітка-Основ’яненко); Коли Юрішкові донесли, що Марусяк вислизнув у нього межи пальці, - шварнув крисанев об землю і, завиваючи, як вовк, топтав її ногами (Г. Хоткевич); Івашко згадав про останню гранату і пошпурив її назустріч німцям (П. Панч); Та й шпурив [цар] острий палаш молодцеві у грудь (Ю. Федькович); Вона налапала під ногами палицю та й поперла нею на курей (І. Нечуй-Левицький); Білявий Габелок потурив свинку [дерев’яну кульку] на Василя (Панас Мирний); Хтось попудив англійську гранату, та не влучив у темряві у вікно (О. Гончар); Ольга Коршунова послала в поле диск (В. Собко); Багіров вирвав чеку, відхилив двері і запустив у них гранату (О. Гончар); [Ничипір:] Нечиста сила на все підводить. Чи випив там чоловік чарку, чи не випив, а вже воно тебе втирить у калюжу (Б. Грінченко); Костянтин розсміявся, вергнув книжечку на стіл (А. Кримський); Як бебехнув його на землю (Словник Б. Грінченка); Вийнявши з бокової кишені обтріпану колоду карт, ляпнув її на стіл (Григорій Тютюнник); Розвідники швидко підхопили свій невеличкий плотик, плюхнули його у воду (С. Голованівський); Петро зняв з собаки мотузку. Потім він і Платон, взявши за лапи Османа, розгойдали його й шубовснули в озеро (Ю. Збанацький); Вона ледве встигла вкинути йому в кишеню два пиріжки (О. Гуреїв). - Пор. бу́хнути.
ПЕРЕВО́ДИТИ (примушувати змінити місце роботи, навчання, рід занять тощо), ПЕРЕКИДА́ТИ, КИ́ДАТИрозм., ПЕРЕНО́СИТИ заст.; ПЕРЕМІЩА́ТИ[ПЕРЕМІ́ЩУВАТИ] (призначати на іншу посаду, посилати виконувати якісь доручення, працювати в інше місце); ПЕРЕСТАВЛЯ́ТИ (призначати на іншу роботу); ПЕРЕКЛЮЧА́ТИ (примушувати змінювати рід занять). - Док.: перевести́, переки́нути, ки́нути, перенести, перемісти́ти, переста́вити, переключи́ти. Тричі зі всякими застереженнями і умовами чоловіка переводили з кращих шкіл у гірші (М. Стельмах); - Де це видано: щось комусь на думку спаде - і перекидай людей з бригади в бригаду (Я. Гримайло); Вчителя кидали з села в село (Г. Хоткевич); Пана директора народної школи перенесли на іншу посаду, до іншого міста (Лесь Мартович); [Боб:] Містер Петерсон переміщує мене в Китай. Чув? (Я. Галан); Іван Шуст уже знав: новий голова почне переставляти комірників, завідуючих фермами, бригадирів (М. Рудь); Бригадири мають змогу значну кількість колгоспників переключити на збирання картоплі та кукурудзи (з журналу).
ПОСИЛА́ТИ (давати доручення, наказувати чи радити комусь піти або поїхати кудись, до когось з певною метою), СЛА́ТИ, ВИСИЛА́ТИ, НАДСИЛА́ТИ, ВІДРЯДЖА́ТИ, ВІДПРАВЛЯ́ТИ, НАПРАВЛЯ́ТИ, ВІДДАВА́ТИ, НАРЯДЖА́ТИ, ГНА́ТИрозм., ГОНИ́ТИрозм., КИДА́ТИрозм.; ПІДСИЛА́ТИ (з таємною метою); ВИСТАВЛЯ́ТИ (також на бій чи змагання); КОМАНДИРУВА́ТИрідко (про офіційне відрядження); ДЕЛЕГУВА́ТИ (від якоїсь групи людей). - Док.: посла́ти, ви́слати, надісла́ти, відряди́ти, відпра́вити, напра́вити, відда́ти, наряди́ти, погна́ти, ки́нути, підісла́ти, ви́ставити, командирува́ти, делегува́ти. Пильно стежив [батько] за Артемовою наукою .. Сам і посилав у школу, і дома роботою не завалював (А. Головко); - А що ж ти, може, думаєш брати її за себе? - Буду сватів слати в неділю (Марко Вовчок); Сторожує тут [на фермі] тітка Гаманка, часто замість себе вона висилає батька, діда Гордія (Ю. Мушкетик); - Іване Володимировичу, але ж це Наркомзем надсилає студентів до вас на практику (О. Довженко); Відрядили мене якось у тилові авіамайстерні (В. Минко); Обшукавши полоненого, ми відправляємо його до штабу дивізії (І. Багмут); - Прямо не знаю, чого вас оцей робітземліс направляє сюди? - здвигає плечима лісник (М. Стельмах); - О! о! А нащо ж ви радите оддати Гафійку в найми? (М. Коцюбинський); А вже щонайгірше було тим жонатим! Хоч розступися земля! І мати і жінка голосять, неначе на смерть наряджають (Леся Українка); Породіллям пани давали тільки три дні вольного часу на одужання, а четвертого дня вже гнали їх на панщину до легшої роботи (І. Нечуй-Левицький); Її гонили день у день на трудову повинність (В. Кучер); Прямо з ешелонів їх кидали в бій (О. Гончар); Тож посила [Еней] зробить умову, Як завтра виставляти рать (І. Котляревський); Навесні 1920 року Григор’єва командирували на Україну обстежити стан авіаційних заводів (з журналу); Їх делегували до коменданта станції вимагати негайної відправки ешелону (Д. Бедзик).
ПРИПИНЯ́ТИщо, з інфін. (якусь роботу, діяльність тощо), ПЕРЕСТАВА́ТИ, ПОКИДА́ТИ, КИДАТИ, ПОЛИША́ТИ, ОБЛИША́ТИ, ЗАЛИША́ТИ, ЛИША́ТИрідко,ЗГОРТА́ТИ[ЗГО́РТУВАТИ], ЗАКИДА́ТИрозм.,ПРИОСТАВА́ТИдіал.;ОБРИВА́ТИ (раптово). - Док.: припини́ти, переста́ти, поки́нути, ки́нути, полиши́ти, обли́шити, залиши́ти, згорну́ти, заки́нути, приостати, обірва́ти. Він припиняє творчу роботу і починає зводити власну майстерню (І. Волошин); - Еге, чого ж то вже спочивати? - здивувався Микола, не перестаючи махати ціпом (Грицько Григоренко); Може, не один багач, почувши ту Кармелеву пісню, покидає співати (Марко Вовчок); - Кидай, Нимидоро, прясти. Йди сядь коло мене (І. Нечуй-Левицький); Він доносив князеві, що полишає службу через те, що літа й здоров’я не дозволяють йому клопотатись такими трудними справами (Леся Українка); Мати почала обніматись та цілуватись з жінкою, а Роман облишив на хвилину роботу, зацікавлено розглядаючи незнайому (Ю. Збанацький); При кождій нагоді, на кождій громадській раді він не залишав доказувати користь і потреби такої дороги (І. Франко); Блажен, хто міг лишити рано Бенкети юності, до дна Її не випивши вина (переклад М. Рильського).
УВ’ЯЗНИ́ТИ (помістити у в’язницю, позбавити волі); КИ́НУТИ, ВКИ́НУТИ, ЗАМКНУ́ТИ, ПОСАДИ́ТИ розм., ПОСАДОВИ́ТИ, ЗАСАДИ́ТИрозм. (перев. із сл. в тюрму, за грати, в кримінал і т. ін.). - Недок.: ув’я́знювати, ки́дати, замика́ти, саджа́ти, заса́джувати, в’язни́ти́рідше.Оксана опинилась за тюремними мурами. Вартові провели її у вогкий підвал і кинули в одиночку (В. Кучер); То бурду принесуть [до тюремної камери], то когось свіженького вкинуть (Ю. Збанацький); Саджали його не раз у кримінал (В. Стефаник); Їх позабивали в кайдани й посадили в тюрму (І. Нечуй-Левицький); Він ніяк не відступає і не хотів відступити від своєї думки засадити Оксану в острог (Л. Яновська); Урядники панів в’язнили, що революцію чинили (І. Франко).

Словник фразеологізмів

[аж] у піт ки́дати (вдаря́ти) / ки́нути (вда́рити). 1. Викликати у кого-небудь сильне хвилювання, стан великого нервового напруження. — Єсть номери на п’ять, на три, на два карбованці .. Панові слова аж у піт кинули сіромашного Дейнеку (С. Добровольський).

2. кого, безос. Хто-небудь починає дуже хвилюватися, внутрішньо напружуватися. [Казибрід:] Громада все знає, Прокопе. І війтівства зараз зречися. А то по хвилі Божій може вже бути запізно. [Рябина:] Так ось воно як! Аж в піт мене вдарило (І. Франко).

що (як) горо́хом об сті́нку (о стіну́) кида́ти, перев. зі сл. говори́ти, каза́ти і под. Дарма, безрезультатно. — Я не раз говорила Михайлові, але до нього говорити, — однаково, що горохом об стіну кидати (Ірина Вільде). горо́хом о стіну́ кида́ти. — Ет, з тобою говорити, то однако горохом о стіну кидати,— буркнув Мошко (І. Франко).

ки́дає / ки́нуло в жар (в пал) кого, безос. 1. Хто-небудь червоніє від ніяковості, сором’язливості і т. ін. Підходили [дівчата] до Черниша і Брянського, .. ласкаво поляпували юнаків-офіцерів по щоках. Йов! Усі приязно сміялись, старі і молоді, не осуджуючи дівчат за їх вільність, від якої обох офіцерів кидало в жар (О. Гончар).

2. Хто-небудь неприємно вражений, дуже хвилюється, переживає, вболіває і т. ін. Розпухле вухо Тимка, на якому засохла кров, кинуло Орисю в жар (Григорій Тютюнник); Те, що Оленка на власні очі побачить його самого за штурвалом, кинуло його просто в жар (Д. Бедзик); // Кого-небудь охоплює жах, комусь стає страшно. Тут [в шинку] в одну ніч .. миналися такі гроші, що хлібороба в жар кинуло б при одному їх називанні (Г. Хоткевич).

3. У кого-небудь піднялась температура. Мабуть, прохопило [Максима] в поїздці, бо на ранок у жар кинуло, руками-ногами не ворушить, а язик і зовсім одняло (Є. Гуцало).

ки́дає / ки́нуло в кра́ску кого, безос. Хто-небудь червоніє від хвилювання, збудження, сорому і т. ін. Галя глянула на хлопця, В краску кинуло її, Й затулила, мов від сонця, Очі дівчина свої (С. Воскрекасенко).

ки́дає / ки́нуло в жар (в пал) кого, безос. 1. Хто-небудь червоніє від ніяковості, сором’язливості і т. ін. Підходили [дівчата] до Черниша і Брянського, .. ласкаво поляпували юнаків-офіцерів по щоках. Йов! Усі приязно сміялись, старі і молоді, не осуджуючи дівчат за їх вільність, від якої обох офіцерів кидало в жар (О. Гончар).

2. Хто-небудь неприємно вражений, дуже хвилюється, переживає, вболіває і т. ін. Розпухле вухо Тимка, на якому засохла кров, кинуло Орисю в жар (Григорій Тютюнник); Те, що Оленка на власні очі побачить його самого за штурвалом, кинуло його просто в жар (Д. Бедзик); // Кого-небудь охоплює жах, комусь стає страшно. Тут [в шинку] в одну ніч .. миналися такі гроші, що хлібороба в жар кинуло б при одному їх називанні (Г. Хоткевич).

3. У кого-небудь піднялась температура. Мабуть, прохопило [Максима] в поїздці, бо на ранок у жар кинуло, руками-ногами не ворушить, а язик і зовсім одняло (Є. Гуцало).

ки́дає / ки́нуло то в жар, то в хо́лод кого, безос. Хто-небудь раптово відчуває сильне хвилювання, велике нервове напруження, збудження і т. ін. Серце її бралося невгамовними ревнощами, розпалювався розум, малювалися в уяві такі подробиці, від яких Віру кидало то в жар, то в холод (А. Шиян). ки́нути в жар і хо́лод. В обителі ця звістка [приїзд Саїда] просто в жар і холод кинула ішанів (Іван Ле).

ки́дати / ки́нути боло́том (боло́то, гря́ззю і т. ін.) у кого—що, на кого—що. Ганьбити,гудити, гостро картати кого-, що-небудь. [Горнов (до Воронова):] Ви кидаєте болотом у моє чесне діло (М. Кропивницький); — Батьку, оцей недоносок гряззю кидає на героя. У нас Петлюра — це все одно, що в Італії Гарібальді (М. Стельмах).

ки́дати / ки́нути боло́том (боло́то, гря́ззю і т. ін.) у кого—що, на кого—що. Ганьбити,гудити, гостро картати кого-, що-небудь. [Горнов (до Воронова):] Ви кидаєте болотом у моє чесне діло (М. Кропивницький); — Батьку, оцей недоносок гряззю кидає на героя. У нас Петлюра — це все одно, що в Італії Гарібальді (М. Стельмах).

ки́дати / ки́нути в дрож (в тря́сцю) кого. Виклика́ти в кого-небудь стан нервового збудження, надмірного хвилювання, страху і т. ін. Глухе голосіння, що доходило, немов із могили, навіть мене, людину, яка побувала в самому пеклі, кинуло в дрож (Ю. Збанацький); — Братику .. Проклятий прочухан зачинає кидати мене в трясцю (П. Куліш).

ки́дати / ки́нути в о́чі (в обли́ччя) кому. Говорити відкрито, відверто, сміливо. Підмайстри виступали один за одним. Одні сміливо кидали майстрам у вічі свої обвинувачення (З. Тулуб).

ки́дати / ки́нути в о́чі (в обли́ччя) кому. Говорити відкрито, відверто, сміливо. Підмайстри виступали один за одним. Одні сміливо кидали майстрам у вічі свої обвинувачення (З. Тулуб).

ки́дати / ки́нути в дрож (в тря́сцю) кого. Виклика́ти в кого-небудь стан нервового збудження, надмірного хвилювання, страху і т. ін. Глухе голосіння, що доходило, немов із могили, навіть мене, людину, яка побувала в самому пеклі, кинуло в дрож (Ю. Збанацький); — Братику .. Проклятий прочухан зачинає кидати мене в трясцю (П. Куліш).

ве́рга́ти (ки́дати) громи́ на кого і без додатка. Дуже гніватися на кого-небудь, лаяти когось; бурхливо виявляти своє незадоволення, роздратування. Командуючий окупаційною армією мав підстави рвати й метати, мав причини вергати громи (Ю. Смолич); [Любов (здержано):] О, ви герої! Раді кидати громи з свого м’якого кубельця на тих, кому доля ніякого притулку не дала (Леся Українка); — Ви, шановний добродію... не раз... кидали громи на нелюбих вам поетів і артистів (І. Франко).

ки́дати (шпурля́ти, жбурля́ти і т. ін.) / ки́нути (шпурну́ти, жбурну́ти і т. ін.) камінці́ (камінця́, гру́дкою і т. ін.) в горо́д кого, чий. Зачіпати кого-небудь словами, розмовами, натякаючи на щось. — Оце жінка. Вогонь! — підморгували, пересміювались у гурті, не зле кидаючи камінці у город чоловіка (Я. Баш); Олеся догадалась, що Онися шпурляла грудкою просто таки в їх город, схопилась з стільця і почала ходити по світлиці (І. Нечуй-Левицький); — Це він [Сохацький] жбурнув камінця в мій город! — сміючись, пояснила його дружина (Л. Дмитерко). ка́мінь ки́нуто в огоро́д. Він добре втямив, що камінь кинуто в його огород, одначе стерпів і вдержав гнів (І. Нечуй-Левицький).

ки́дати / ки́нути боло́том (боло́то, гря́ззю і т. ін.) у кого—що, на кого—що. Ганьбити,гудити, гостро картати кого-, що-небудь. [Горнов (до Воронова):] Ви кидаєте болотом у моє чесне діло (М. Кропивницький); — Батьку, оцей недоносок гряззю кидає на героя. У нас Петлюра — це все одно, що в Італії Гарібальді (М. Стельмах).

ки́дати / ки́нути ґе́дзя (ґе́дза). 1. кому і без додатка. Говорити кому-небудь щось обурливе, неприємне. — Розбери нас: хто з нас правий, хто винуватий? Хто кого займав? Хто кому перший ґедза кинув? (Панас Мирний). вки́нути ґе́дзика. Лушня виправляється, й тут же, між тихим словом, дивись, і вкине якого ґедзика (Панас Мирний).

2. на кого. Грайливо дивитися на кого-небудь. — У вас, справді, пальчики — чудо! .. Пані кинула на нього ґедзя і ще утішніше усміхнулася (Панас Мирний).

ки́дати / ки́нути ґе́дзя (ґе́дза). 1. кому і без додатка. Говорити кому-небудь щось обурливе, неприємне. — Розбери нас: хто з нас правий, хто винуватий? Хто кого займав? Хто кому перший ґедза кинув? (Панас Мирний). вки́нути ґе́дзика. Лушня виправляється, й тут же, між тихим словом, дивись, і вкине якого ґедзика (Панас Мирний).

2. на кого. Грайливо дивитися на кого-небудь. — У вас, справді, пальчики — чудо! .. Пані кинула на нього ґедзя і ще утішніше усміхнулася (Панас Мирний).

ки́дати / ки́нути жари́ну в се́рце (в гру́ди) кому і без додатка. Викликати в кого-небудь хвилювання; тривожити когось. [Лучицька:] Як ви вмієте людину збентежити .. жарину кинути в серце (М. Старицький); — Чи не забагато [хлопців], дівко? — знову так говорить мати, що в душі Христини починають ворушитися різні здогадки .. А мати хоч би тобі що: кинула, неначе ненароком, жарину в груди й порається біля мисника (М. Стельмах).

ки́дати / ки́нути жари́ну в се́рце (в гру́ди) кому і без додатка. Викликати в кого-небудь хвилювання; тривожити когось. [Лучицька:] Як ви вмієте людину збентежити .. жарину кинути в серце (М. Старицький); — Чи не забагато [хлопців], дівко? — знову так говорить мати, що в душі Христини починають ворушитися різні здогадки .. А мати хоч би тобі що: кинула, неначе ненароком, жарину в груди й порається біля мисника (М. Стельмах).

ки́дати / ки́нути о́ком (очи́ма, по́гляд, зір і т. ін.) на кого—що. 1. Час від часу дивитися, поглядати на кого-, що-небудь. Кидав [Вініус] усе оком на господиню (Н. Рибак); Він [Денис] зрідка кидає на маєток пильний погляд, немов сподіваючись побачити там брата (О. Гончар); // перев. док. Швидко, мимохідь оглянути кого-, що-небудь. Він [Дименко] обійшов машину, бігцем кинув оком, чи чогось не пошкодили, і підійшов до Химочки (Г. Епік); — Це ж куди ви? — хтось звернувся й на поклажу кинув зір (С. Олійник). доки́нути очи́ма. До маленьких, низеньких [квіток] Сама нахилюсь, До високих очима докину (Леся Українка).

2. Оглядати, роздивлятися навколо, кругом себе і т. ін. От підійшов [сотник] до ставка, кинув оком сюди-туди та й крикнув грізно: — А що? (Г. Квітка-Основ’яненко); Роман, не гаючись, рішучим стрибком вискочив з окопу, кинув оком туди-сюди й одразу ж наткнувся на свого командира (О. Гончар).

3. на кого. Звертати увагу на кого-небудь, цікавитися кимсь, залицятися до когось. Якось, повернувшись з ярмарку, батько застав у хаті далекого материного родича — Мирона Вихристюка, який нібито колись кидав оком на Ганну (В. Речмедін); Батько і каже мені: — Іване, поїдемо вдвох на храм. Ти ще ж і між людьми не був. Побачиш дядьків... І може, яка дівка на тебе оком кине чи ти на неї (Є. Кравченко); Зо Славком хотіла [Пазя] лиш часом пожартувати, а як довідалася, що й Варвара кинула оком на нього, то була б їй очі видерла, якби так сила (Л. Мартович).

4. тільки док., рідко. Постерегти що-небудь. Просить [Василь] Матвія: — Матвію, ви киньте оком на мою скриньку, доки я вернуся... Бо всякий народ їде (Мирослав Ірчан).

ки́дати / ки́нути ка́мінь (ка́менем, ка́меня) на кого, в кого. Звинувачувати, ганити, ганьбити і т. ін. кого-небудь. — Чи осмілишся кинути каменем на мене за те, що я покинула тебе? (І. Франко); [Теофіл:] Ти, Люцію, даремно сам розпочинаєш ту розмову. Встрявати в неї не хотів я досі, бо каменя на ближнього свого я кидать не люблю, хоч і за діло (Леся Українка).

ки́дати / ки́нути ка́мінь (ка́менем, ка́меня) на кого, в кого. Звинувачувати, ганити, ганьбити і т. ін. кого-небудь. — Чи осмілишся кинути каменем на мене за те, що я покинула тебе? (І. Франко); [Теофіл:] Ти, Люцію, даремно сам розпочинаєш ту розмову. Встрявати в неї не хотів я досі, бо каменя на ближнього свого я кидать не люблю, хоч і за діло (Леся Українка).

ки́дати (шпурля́ти, жбурля́ти і т. ін.) / ки́нути (шпурну́ти, жбурну́ти і т. ін.) камінці́ (камінця́, гру́дкою і т. ін.) в горо́д кого, чий. Зачіпати кого-небудь словами, розмовами, натякаючи на щось. — Оце жінка. Вогонь! — підморгували, пересміювались у гурті, не зле кидаючи камінці у город чоловіка (Я. Баш); Олеся догадалась, що Онися шпурляла грудкою просто таки в їх город, схопилась з стільця і почала ходити по світлиці (І. Нечуй-Левицький); — Це він [Сохацький] жбурнув камінця в мій город! — сміючись, пояснила його дружина (Л. Дмитерко). ка́мінь ки́нуто в огоро́д. Він добре втямив, що камінь кинуто в його огород, одначе стерпів і вдержав гнів (І. Нечуй-Левицький).

ки́дати (шпурля́ти, жбурля́ти і т. ін.) / ки́нути (шпурну́ти, жбурну́ти і т. ін.) камінці́ (камінця́, гру́дкою і т. ін.) в горо́д кого, чий. Зачіпати кого-небудь словами, розмовами, натякаючи на щось. — Оце жінка. Вогонь! — підморгували, пересміювались у гурті, не зле кидаючи камінці у город чоловіка (Я. Баш); Олеся догадалась, що Онися шпурляла грудкою просто таки в їх город, схопилась з стільця і почала ходити по світлиці (І. Нечуй-Левицький); — Це він [Сохацький] жбурнув камінця в мій город! — сміючись, пояснила його дружина (Л. Дмитерко). ка́мінь ки́нуто в огоро́д. Він добре втямив, що камінь кинуто в його огород, одначе стерпів і вдержав гнів (І. Нечуй-Левицький).

ки́дати / ки́нути ка́мінь (ка́менем, ка́меня) на кого, в кого. Звинувачувати, ганити, ганьбити і т. ін. кого-небудь. — Чи осмілишся кинути каменем на мене за те, що я покинула тебе? (І. Франко); [Теофіл:] Ти, Люцію, даремно сам розпочинаєш ту розмову. Встрявати в неї не хотів я досі, бо каменя на ближнього свого я кидать не люблю, хоч і за діло (Леся Українка).

уда́рити (ки́нути) / ударя́ти (ки́дати) ли́хом об зе́млю. Забувати біду, горе; не журитися, не втрачати надії на краще. [Виборний:] Викинь [Наталко] лиш дур з голови; удар лихом об землю,— мовчи та диш! (І. Котляревський); Удар лихом об землю, покажи їм, як матроси викидають яблучко… (В. Кучер); Кинь лихом об землю! Якого ката слиниш! (П. Гулак-Артемовський). би́ти ли́хом об зе́млю. — Не плач, Одарко, Бий лихом об землю (М. Стельмах).

нести́ (кла́сти, ки́дати і т. ін.) / принести́ (покла́сти, ки́нути і т. ін.) що на вівта́р чого, уроч. Жертвувати чим-небудь, самовіддано працювати в ім’я чогось. Сорок літ, все життя, тіло й душу свою несла.. [артистка] на вівтар того, що “так безмежно любила” (Остап Вишня); Звання присвоєне промисловцеві Гаврошу Клумакі, який поклав так багато сил на вівтар вітчизни (С. Скляренко); У серці народнім не стихають біль і туга за синами й дочками, що поклали своє життя на вівтар Вітчизни в ім’я великої Перемоги (З газети).

ки́дати (пуска́ти, розкида́ти) / ки́нути (пусти́ти, розки́нути) на ві́тер, зі сл. гро́ші. Даремно, марно, необдумано витрачати. — Берегти треба кожну копійку, а ми тисячі карбованців на вітер кидаємо (З газети); [Герміона:] Немає за що ганити тебе, хіба за те, що ти свій заробіток пускаєш так на вітер (Леся Українка); — Дорош за нашу артіль дбає, не хоче розкидати на вітер трудодні (К. Гордієнко).

ки́дати (кла́сти) / ки́нути (покла́сти) на зуб (на зу́би). Їсти, з’їдати. — От матінку маю,— скаржився Денис, мотузуючи торбу.— Де що в хазяйстві найласіше — зараз же кида собі на зуби (Григорій Тютюнник).

ки́дати (кла́сти) / ки́нути (покла́сти) на зуб (на зу́би). Їсти, з’їдати. — От матінку маю,— скаржився Денис, мотузуючи торбу.— Де що в хазяйстві найласіше — зараз же кида собі на зуби (Григорій Тютюнник).

кида́ти / ки́нути на ча́шку терезі́в. Робити все можливе, докладати всіх зусиль, щоб добитися успіху, виграшного становища і т. ін. Ще раз пригадав [командир] особіста й подивувався щиро, як можуть люди в оцій ситуації [війни], коли все кинуто на чашу терезів, займатися нікчемною справою (А. Дімаров).

ки́дати / ки́нути недо́брим о́ком на кого—що. Поглядом виражати осуд кого-небудь за певні вчинки, дії, поведінку і т. ін. Старі й правовірні кидали на неї [молодь] недобрим оком (М. Коцюбинський).

ки́дати / ки́нути о́ком (очи́ма, по́гляд, зір і т. ін.) на кого—що. 1. Час від часу дивитися, поглядати на кого-, що-небудь. Кидав [Вініус] усе оком на господиню (Н. Рибак); Він [Денис] зрідка кидає на маєток пильний погляд, немов сподіваючись побачити там брата (О. Гончар); // перев. док. Швидко, мимохідь оглянути кого-, що-небудь. Він [Дименко] обійшов машину, бігцем кинув оком, чи чогось не пошкодили, і підійшов до Химочки (Г. Епік); — Це ж куди ви? — хтось звернувся й на поклажу кинув зір (С. Олійник). доки́нути очи́ма. До маленьких, низеньких [квіток] Сама нахилюсь, До високих очима докину (Леся Українка).

2. Оглядати, роздивлятися навколо, кругом себе і т. ін. От підійшов [сотник] до ставка, кинув оком сюди-туди та й крикнув грізно: — А що? (Г. Квітка-Основ’яненко); Роман, не гаючись, рішучим стрибком вискочив з окопу, кинув оком туди-сюди й одразу ж наткнувся на свого командира (О. Гончар).

3. на кого. Звертати увагу на кого-небудь, цікавитися кимсь, залицятися до когось. Якось, повернувшись з ярмарку, батько застав у хаті далекого материного родича — Мирона Вихристюка, який нібито колись кидав оком на Ганну (В. Речмедін); Батько і каже мені: — Іване, поїдемо вдвох на храм. Ти ще ж і між людьми не був. Побачиш дядьків... І може, яка дівка на тебе оком кине чи ти на неї (Є. Кравченко); Зо Славком хотіла [Пазя] лиш часом пожартувати, а як довідалася, що й Варвара кинула оком на нього, то була б їй очі видерла, якби так сила (Л. Мартович).

4. тільки док., рідко. Постерегти що-небудь. Просить [Василь] Матвія: — Матвію, ви киньте оком на мою скриньку, доки я вернуся... Бо всякий народ їде (Мирослав Ірчан).

ки́дати / ки́нути оста́ннього ко́зиря. Звертатися до крайніх засобів для здійснення чого-небудь. — Хай цікавляться,— уперто буркнула непокірна. Тоді [я] кинув останнього козиря.— Що ж, Парасю. Видно, тобі вчитись заважає вишивання. Доведеться сказати Ярині Іванівні, щоб виключила з свого гуртка (Ю. Збанацький).

ки́дати / ки́нути о́ком (очи́ма, по́гляд, зір і т. ін.) на кого—що. 1. Час від часу дивитися, поглядати на кого-, що-небудь. Кидав [Вініус] усе оком на господиню (Н. Рибак); Він [Денис] зрідка кидає на маєток пильний погляд, немов сподіваючись побачити там брата (О. Гончар); // перев. док. Швидко, мимохідь оглянути кого-, що-небудь. Він [Дименко] обійшов машину, бігцем кинув оком, чи чогось не пошкодили, і підійшов до Химочки (Г. Епік); — Це ж куди ви? — хтось звернувся й на поклажу кинув зір (С. Олійник). доки́нути очи́ма. До маленьких, низеньких [квіток] Сама нахилюсь, До високих очима докину (Леся Українка).

2. Оглядати, роздивлятися навколо, кругом себе і т. ін. От підійшов [сотник] до ставка, кинув оком сюди-туди та й крикнув грізно: — А що? (Г. Квітка-Основ’яненко); Роман, не гаючись, рішучим стрибком вискочив з окопу, кинув оком туди-сюди й одразу ж наткнувся на свого командира (О. Гончар).

3. на кого. Звертати увагу на кого-небудь, цікавитися кимсь, залицятися до когось. Якось, повернувшись з ярмарку, батько застав у хаті далекого материного родича — Мирона Вихристюка, який нібито колись кидав оком на Ганну (В. Речмедін); Батько і каже мені: — Іване, поїдемо вдвох на храм. Ти ще ж і між людьми не був. Побачиш дядьків... І може, яка дівка на тебе оком кине чи ти на неї (Є. Кравченко); Зо Славком хотіла [Пазя] лиш часом пожартувати, а як довідалася, що й Варвара кинула оком на нього, то була б їй очі видерла, якби так сила (Л. Мартович).

4. тільки док., рідко. Постерегти що-небудь. Просить [Василь] Матвія: — Матвію, ви киньте оком на мою скриньку, доки я вернуся... Бо всякий народ їде (Мирослав Ірчан).

ки́дати / ки́нути пля́му на кого—що. Ганьбити, неславити кого-, що-небудь. — І отак діє ворог,— сказав він .. Кинути пляму на газетяра-партійця, викликати підозру до нього — ось чого вони хочуть (С. Журахович).

ки́дати / ки́нути о́ком (очи́ма, по́гляд, зір і т. ін.) на кого—що. 1. Час від часу дивитися, поглядати на кого-, що-небудь. Кидав [Вініус] усе оком на господиню (Н. Рибак); Він [Денис] зрідка кидає на маєток пильний погляд, немов сподіваючись побачити там брата (О. Гончар); // перев. док. Швидко, мимохідь оглянути кого-, що-небудь. Він [Дименко] обійшов машину, бігцем кинув оком, чи чогось не пошкодили, і підійшов до Химочки (Г. Епік); — Це ж куди ви? — хтось звернувся й на поклажу кинув зір (С. Олійник). доки́нути очи́ма. До маленьких, низеньких [квіток] Сама нахилюсь, До високих очима докину (Леся Українка).

2. Оглядати, роздивлятися навколо, кругом себе і т. ін. От підійшов [сотник] до ставка, кинув оком сюди-туди та й крикнув грізно: — А що? (Г. Квітка-Основ’яненко); Роман, не гаючись, рішучим стрибком вискочив з окопу, кинув оком туди-сюди й одразу ж наткнувся на свого командира (О. Гончар).

3. на кого. Звертати увагу на кого-небудь, цікавитися кимсь, залицятися до когось. Якось, повернувшись з ярмарку, батько застав у хаті далекого материного родича — Мирона Вихристюка, який нібито колись кидав оком на Ганну (В. Речмедін); Батько і каже мені: — Іване, поїдемо вдвох на храм. Ти ще ж і між людьми не був. Побачиш дядьків... І може, яка дівка на тебе оком кине чи ти на неї (Є. Кравченко); Зо Славком хотіла [Пазя] лиш часом пожартувати, а як довідалася, що й Варвара кинула оком на нього, то була б їй очі видерла, якби так сила (Л. Мартович).

4. тільки док., рідко. Постерегти що-небудь. Просить [Василь] Матвія: — Матвію, ви киньте оком на мою скриньку, доки я вернуся... Бо всякий народ їде (Мирослав Ірчан).

ки́дати / ки́нути рукави́чку (рукави́цю) кому, чому. Вступати в боротьбу з ким-, чим-небудь; викликати когось на поєдинок. Коли журбі не піддалась душа, ні серце в грудях не закаменіло, ні впав ти п’яний у безпутнє діло, ні думка не понизилась твоя; ні світові не кинув рукавиці, щоб стати в бій з ним.., а тільки духом линеш до зірниці по силу й світло.., тоді єси великий справді ти (У. Кравченко).

ки́дати / ки́нути рукави́чку (рукави́цю) кому, чому. Вступати в боротьбу з ким-, чим-небудь; викликати когось на поєдинок. Коли журбі не піддалась душа, ні серце в грудях не закаменіло, ні впав ти п’яний у безпутнє діло, ні думка не понизилась твоя; ні світові не кинув рукавиці, щоб стати в бій з ним.., а тільки духом линеш до зірниці по силу й світло.., тоді єси великий справді ти (У. Кравченко).

ки́дати / ки́нути сві́тло на що. Розкривати, з’ясовувати, робити ясним, зрозумілим що-небудь. Його [Драгоманова] критичні статті .. кидали нове світло на нашу минувшину (М. Коцюбинський); Може, ці спогади з минулого вірних друзів кинуть світло на дорогу йому постать батька (З газети).

ки́дати (накида́ти, кла́сти) / ки́нути (наки́нути, накла́сти) тінь на кого—що. 1. Поширювати погану славу про кого-, що-небудь, наговорювати на когось, щось; ганьбити. Справжнім ліриком сьогодні я схвильовано кажу: — Хто посмів його пустити Разом з вами на Парнас? Верхогляд той діловитий — Тінь лиш кидає на вас! (С. Олійник); — На панському харчі святі не виростають .. Чи так, до слова, сказав це Корнюша, чи навмисне кинув тінь на Любу, яка й досі працювала покоївкою в пані... (М. Стельмах); Він не хотів і припускати, що за всім цим стоять люди, які навмисне, з брудною метою, воліють накинути на його ім’я зловісну тінь (Н. Рибак).

2. Негативно позначатися, відбиватися на кому-, чому-небудь, впливати на когось, щось і т. ін. Коли ж що у моїх літературних виступах могло Вам не подобатись, то се не повинно кидати тіні на наші відносини (Леся Українка); У нас тепер погано жити, бо дядькове здоров’я значно погіршало, а се кладе тінь на всіх і на все (Леся Українка).

ки́дати / ки́нути я́кір (я́коря). Знаходити собі притулок, місце для проживання. Де ж кінець цим вічним мандрам? Де той порт, в якому кине він свій важкий життєвий якір, де знайде він свою сім’ю, жінку, діток? (З. Тулуб). ки́нуто я́кір. Не знає мати всього, тяжко й самому думати про це. Кинуто якір, і, здається, надовго (О. Гончар); // Зупинятися тимчасово, розташовуватися де-небудь. Купимо все в гастрономі і в Сімферополі на вокзалі якоря кинемо,— пояснював Павло (В. Кучер); — Розумієте, все якось так вийшло .. Хайдар не дасть збрехати: перед боєм я ж у його гнізді якір кинув. Після підриву мосту ми мали вдвох ударити есесам у спину (І. Головченко і О. Мусієнко).

ки́дати / ки́нути я́кір (я́коря). Знаходити собі притулок, місце для проживання. Де ж кінець цим вічним мандрам? Де той порт, в якому кине він свій важкий життєвий якір, де знайде він свою сім’ю, жінку, діток? (З. Тулуб). ки́нуто я́кір. Не знає мати всього, тяжко й самому думати про це. Кинуто якір, і, здається, надовго (О. Гончар); // Зупинятися тимчасово, розташовуватися де-небудь. Купимо все в гастрономі і в Сімферополі на вокзалі якоря кинемо,— пояснював Павло (В. Кучер); — Розумієте, все якось так вийшло .. Хайдар не дасть збрехати: перед боєм я ж у його гнізді якір кинув. Після підриву мосту ми мали вдвох ударити есесам у спину (І. Головченко і О. Мусієнко).

не ки́дати слів на ві́тер. Не говорити що-небудь безпідставно, безвідповідально, необґрунтовано; бути обов’язковим. [Кембель (до Джонатана):] Не бійсь, я слів не кидаю на вітер (Леся Українка); Глухов добре знав секретаря обкому. Він слів на вітер не кидає (І. Рябокляч). випуска́ти слова́ на ві́тер. Відомо всім, що Пронька не звик випускати слова на вітер (О. Донченко).

[аж] у піт ки́дати (вдаря́ти) / ки́нути (вда́рити). 1. Викликати у кого-небудь сильне хвилювання, стан великого нервового напруження. — Єсть номери на п’ять, на три, на два карбованці .. Панові слова аж у піт кинули сіромашного Дейнеку (С. Добровольський).

2. кого, безос. Хто-небудь починає дуже хвилюватися, внутрішньо напружуватися. [Казибрід:] Громада все знає, Прокопе. І війтівства зараз зречися. А то по хвилі Божій може вже бути запізно. [Рябина:] Так ось воно як! Аж в піт мене вдарило (І. Франко).

що (як) горо́хом об сті́нку (о стіну́) кида́ти, перев. зі сл. говори́ти, каза́ти і под. Дарма, безрезультатно. — Я не раз говорила Михайлові, але до нього говорити, — однаково, що горохом об стіну кидати (Ірина Вільде). горо́хом о стіну́ кида́ти. — Ет, з тобою говорити, то однако горохом о стіну кидати,— буркнув Мошко (І. Франко).

що (як) горо́хом об сті́нку (о стіну́) кида́ти, перев. зі сл. говори́ти, каза́ти і под. Дарма, безрезультатно. — Я не раз говорила Михайлові, але до нього говорити, — однаково, що горохом об стіну кидати (Ірина Вільде). горо́хом о стіну́ кида́ти. — Ет, з тобою говорити, то однако горохом о стіну кидати,— буркнув Мошко (І. Франко).

що (як) горо́хом об сті́нку (о стіну́) кида́ти, перев. зі сл. говори́ти, каза́ти і под. Дарма, безрезультатно. — Я не раз говорила Михайлові, але до нього говорити, — однаково, що горохом об стіну кидати (Ірина Вільде). горо́хом о стіну́ кида́ти. — Ет, з тобою говорити, то однако горохом о стіну кидати,— буркнув Мошко (І. Франко).

що (як) горо́хом об сті́нку (о стіну́) кида́ти, перев. зі сл. говори́ти, каза́ти і под. Дарма, безрезультатно. — Я не раз говорила Михайлові, але до нього говорити, — однаково, що горохом об стіну кидати (Ірина Вільде). горо́хом о стіну́ кида́ти. — Ет, з тобою говорити, то однако горохом о стіну кидати,— буркнув Мошко (І. Франко).

як (мов, на́че і т. ін.) за се́бе ки́дати / ки́нути, зі сл. ї́сти. Жадібно, з апетитом, дуже швидко й енергійно. Ще ніколи не бачила мати Мишка таким збудженим і щасливим. Він їв так, наче кидав за себе (Ю. Збанацький).