-1-
дієслово доконаного виду
[розм.]

Словник відмінків

Інфінітив завереща́ти
  однина множина
Наказовий спосіб
1 особа   заверещі́мо, заверещі́м
2 особа заверещи́ заверещі́ть
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа заверещу́ заверещимо́, заверещи́м
2 особа заверещи́ш заверещите́
3 особа заверещи́ть завереща́ть
МИНУЛИЙ ЧАС
чол.р. завереща́в завереща́ли
жін.р. завереща́ла
сер.р. завереща́ло
Активний дієприкметник
 
Пасивний дієприкметник
 
Безособова форма
 
Дієприслівник
завереща́вши

Словник синонімів

КРИЧА́ТИ (видавати крик), ЯЧА́ТИрозм.;РЕПЕТУВА́ТИрозм.,ЗІПА́ТИрозм., ДЕ́РТИСЯ[ДРА́ТИСЯ]розм.,ПЕРЕРИВА́ТИСЯрозм.,ВЕРЕДИ́ТИСЯдіал., ФУ́КАТИдіал. (сильно, голосно); ГОРЛА́ТИрозм., ГОРЛА́НИТИрозм.,ГОРЛОПА́НИТИрозм.,ГВАЛТУВА́ТИрозм. (на все горло); ЛЕМЕНТУВА́ТИ, ЛЕМЕНТІ́ТИрозм., ГОЛОСИ́ТИрозм. (перев. з плачем); ВИЩА́ТИ, ВЕРЕЩА́ТИрозм. (пронизливо, різко); ЗО́ЙКАТИ, ЙО́ЙКАТИ (від болю, страху, горя); ПОКРИ́КУВАТИ, СКРИ́КУВАТИ (не дуже голосно або час від часу). - Док.: закрича́ти, скрича́ти, прокрича́ти, кри́кнути, крикону́типідсил.зарепетува́ти, прорепетува́ти, зіпну́ти, зіпо́ну́типідсил.фу́кнути, загорла́ти, загорла́нити, залементува́ти, ви́снути[ви́скнути], завища́ти, вере́сну́ти[вере́скну́ти], завереща́ти, зо́йкнути, йо́йкнути, скри́кнути. У балці стало щось кричати (Т. Шевченко); - Прийдеш з поля, то діти хазяйські, як поросята годовані: пустують, ячать... (А. Тесленко); Аж ось паромщик їх, проноза, На землю впав, як міх із воза, І мов на пуп репетував (І. Котляревський); Я починаю плаксиво зіпати, щоб було чути аж на городі (С. Васильченко); Троє забутих мужичих дітей качались під грубою й од переляку дерлись не своїм голосом (І. Нечуй-Левицький); Марно старшина та голова завкому переривались, закликаючи людей до порядку (Ю. Смолич); - Ануте, хлопці, зв’яжіт їх обоє, зав’яжіт їм роти, щоби не вередилися (І. Франко); Юрба котилася через майдан, горланячи щосили і розмахуючи руками (П. Кочура); -Чого ти прибігла в пасіку гвалтувати? Що там трапилось? (І. Нечуй-Левицький); Чути було, як, перекриваючи всіх, лементує в натовпі баба Марина (О. Гончар); Мама стогне, лементить і хапається то за серце, то за мене, наче я зараз збираюся її покинути назавжди (В. Речмедін); А дрібнота Уже за поргом Як кинеться по вулицях Та й давай місити Недобитків православних, А ті голосити, Та верещать (Т. Шевченко); Вищать від захвату й сміху захоплені хлоп’ята (Н. Забіла); Хлопець верещав не своїм голосом (І. Нечуй-Левицький); Мати зойкала, а Юрка цей болючий стогін ножами різав по серці (П. Козланюк); Іванко приходить і бачить: сестра у постелі йойкає (казка); Уночі сови та сичі покрикували (Панас Мирний).