-1-
дієслово недоконаного виду
Словник відмінків
Інфінітив | жарі́ти |
| однина | множина |
Наказовий спосіб |
1 особа | | |
2 особа | | |
МАЙБУТНІЙ ЧАС |
1 особа | | |
2 особа | | |
3 особа | жарі́тиме | жарі́тимуть |
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС |
1 особа | | |
2 особа | | |
3 особа | жарі́є, жари́ть | жарі́ють, жаря́ть |
Активний дієприкметник |
|
Дієприслівник |
жарі́ючи |
МИНУЛИЙ ЧАС |
чол. р. | жарі́в | жарі́ли |
жін. р. | жарі́ла |
сер. р. | жарі́ло |
Активний дієприкметник |
|
Пасивний дієприкметник |
|
Безособова форма |
|
Дієприслівник |
жарі́вши |
Словник синонімів
ГОРІ́ТИ (піддаватися дії вогню, знищуватися вогнем; також про вогонь); ПАЛА́ТИ, ПАЛАХКОТІ́ТИ, ПАЛАХКОТА́ТИ, ПАЛАХТІ́ТИ, ПАЛЕНІ́ТИ, ПОЛУМ’ЯНІ́ТИ, ПОЛУМЕНІ́ТИ, ПЛОМЕНІ́ТИ поет., ЖАХТІ́ТИ, ПОЛОМЕНІ́ТИ рідше, ПОЛИХА́ТИ рідше, ПЛОМЕНІ́ТИСЯ [ПЛОМЕНИ́ТИСЯ] поет. рідше, ФАХКОТІ́ТИ діал. (з яскравим полум’ям); ТЛІ́ТИ, ЖЕ́ВРІТИ, ЖЕ́ВРІТИСЯ, ЖАРІ́ТИ, Я́ТРИ́ТИСЯ (повільно, без полум’я); ДИМИ́ТИ, ДИМІ́ТИ (виділяючи дим); ЗГОРЯ́ТИ [ЗГОРА́ТИ], ВИГОРЯ́ТИ [ВИГОРА́ТИ], ЗОТЛІВА́ТИ [ЗІТЛІВА́ТИ] (до кінця); ПАЛИ́ТИСЯ (також із метою опалення, освітлення). Горів хутір. В пусте небо звивався дим і прах пожежі (О. Довженко); Човни і байдаки палали, Соснові пороми тріщали, Горіли дьоготь і смола (І. Котляревський); Хата палахкотіла, мов купа сухого хмизу (В. Петльований); Вже горять листи брехливі, Клятви розсипаються в золі, Поцілунки палахтять жагливі... Що було дорожче на землі? (переклад М. Лукаша); Гаряче море хліба навкруги наче паленіє (Грицько Григоренко); Вогонь полум’яніє зеленими язиками листків, пишними султанами суцвіть, дорідними янтарево-золотими качанами (І. Волошин); Поля пломеніли в диму (С. Голованівський); Курява й вогонь жахтить (В. Кучер); Поломеніють сосни (М. Рильський); У боїв буруні полихає край... (В. Сосюра); На комині маленьким жовтим язичком кліпає і фахкотить каганчик (М. Стельмах); Червоними загравали запалали ліси, а нижче жевріли, тліли кущі ялівнику (С. Чорнобривець); Вона кинулась до хати, але там жаріли лише головешки та стрибало де-не-де полум’я (М. Коцюбинський); В попільниці ятрився тліючий жар недопалків (А. Хорунжий); Ворожі літаки Димлять-горять в смертельному вогні (М. Гірник); Як та купина, що горить - не згора, Живе [Україна] у стежках, у дібровах (В. Сосюра); Ні лезо, ні куля не брали його, і навіть мотузки на ньому згоряли (Ю. Смолич); Дивись-но: вигоряє світ шарами. Ця чорнота попереду - в зірках. О скільки їх, забутих сонць, довкола старого сяйва, стільки надовкруг, що треба мати хист, щоб не згоріти (В. Стус); Добро палиться, та нічого не вариться (М. Номис); Палилося декілька ламп і свічок (І. Франко). - Пор. 1. згорі́ти.
ГОРІ́ТИ (виділятися яскравим, перев. червоним, кольором), ПАЛА́ТИ, ПАЛАХКОТІ́ТИ, ПАЛАХКОТА́ТИ, ПАЛЕНІ́ТИ, ПОЛУМ’ЯНІ́ТИ, ПЛОМЕНІ́ТИ поет., ЖАХТІ́ТИ, ЯРИ́ТИСЯ, ЯРІ́ТИ, ЯРІ́ТИСЯ, ЖАРІ́ТИ, ЖЕ́ВРІТИ, ЖЕ́ВРІТИСЯ, ВОГНІ́ТИ поет., ВИГРАВА́ТИ, БРИНІ́ТИ, ЛЕЛІ́ТИ, ПЛОМЕНІ́ТИСЯ [ПЛОМЕНИ́ТИСЯ] поет. рідше. На білих рукавах горіли повишивані червоні та сині квіти (І. Нечуй-Левицький); Якраз тоді маки цвіли, розквітали - На схилах жаріли, у долах палали (М. Нагнибіда); Квітник палахкотів червоними, рожевими, синіми, жовтогарячими пелюстками (І. Цюпа); Під дубом паленіють кольорові килими (М. Терещенко); В кожної в руках пломенів букетик осінніх квітів (В. Козаченко); У зеленім, ярім листі Золоті плоди жахтять (перекл. М. Лукаша); Василь Йосипович їхав полем, що все ярилося зеленню (П. Оровецький); Не стели мені доріг шовками - Рясно квітом Постели.. Щоб яріла полуниця красно На зелено висланій Землі (М. Стельмах); Між стеблами жовтими й червоними вогниками жевріли тюльпани (С. Скляренко); На плечах у неї, мов шматок полум’я, червона косинка жевріється на сонці (О. Гончар); Прапори вогніють над перонами, День шляхи промінням устеля (І. Муратов); Рум’янець від зимового вітру вигравав на його щоках (А. Турчинська); Аби почала перша маківочка бриніти, вже й угледить [Горпина] (Марко Вовчок); Корогви як мак леліють (І. Франко); На простій солдатській гімнастерці.. далеко пломеніється яскрава червона цятка (О. Гончар); Обоє тихо розходяться понад озерами, що, наче соняшники в цвіту, пломеняться вечірніми барвами (М. Стельмах).
ЧЕРВОНІ́ТИ (виділятися, виднітися червоним кольором), ЧЕРВОНІ́ТИСЯ, КРОВ’ЯНІ́ТИ розм., КРИВА́ВИТИСЯ розм., МАКОВІ́ТИ розм.; ПОЛУМ’ЯНІ́ТИ, ПОЛУМЕНІ́ТИ, ПАЛЕНІ́ТИ, ЖАРІ́ТИ, ПАЛА́ТИ розм., ПЛОМЕНІ́ТИ розм.; РОЖЕВІ́ТИ, РУМ’ЯНІ́ТИ, РУМ’Я́НИТИСЯ, ШАРІ́ТИ, ШАРІ́ТИСЯ, ЖЕ́ВРІТИ, ЖЕ́ВРІТИСЯ (бути покритим легким рум’янцем). Червоніє по пустині Червона глина та печина (Т. Шевченко); Небавом у склянці червонівся чай (О. Маковей); Північне сяйво кров’яніє і висне, Немов ведмедя вбитого нутро (Л. Дмитерко); На високій білій шиї кривавилося намисто з великих рубінів (П. Загребельний); З-під квітчастих хусток маковіють обличчя на сонячному морозі (А. Головко); На сході полум’яніло небо (П. Кочура); Під вікнами чепурних будиночків паленіють жоржини (П. Інгульський); Якраз тоді маки цвіли, розквітали - На схилах жаріли, палали (М. Нагнибіда); На рову ясно пломенів кущ шипшини (М. Стельмах); Рожевіють віти в сонячнім промінні (В. Сосюра); Далеко на пляжах - тисячі людей, золотяться тіла червоно, з відстані наче суцільні пшениці рум’яніють (О. Гончар); Стіл накритий білим обрусом, на ньому рум’яниться пахуча бабка (П. Козланюк); Поміж ними, між темних лопухів, шаріли червоні маки (І. Микитенко); Кров на шатах препишно шаріється, Оксамит і парчу залива (Леся Українка); Між стеблами [трав] жовтими й червоними вогниками жевріли тюльпани (С. Воскрекасенко); Перед ним Кривавим блиском жеврілося небо (І. Франко). - Пор. багряні́ти, 1. виділя́тися, 1. черво́ний.