-1-
дієслово недоконаного виду
[розм.]

Словник відмінків

Інфінітив дзинча́ти
  однина множина
Наказовий спосіб
1 особа    
2 особа    
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа    
2 особа    
3 особа дзинча́тиме дзинча́тимуть
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС
1 особа    
2 особа    
3 особа дзинчи́ть дзинча́ть
Активний дієприкметник
 
Дієприслівник
дзинчачи́*
МИНУЛИЙ ЧАС
чол. р. дзинча́в дзинча́ли
жін. р. дзинча́ла
сер. р. дзинча́ло
Активний дієприкметник
 
Пасивний дієприкметник
 
Безособова форма
 
Дієприслівник
дзинча́вши

Словник синонімів

ДЗВЕНІ́ТИ (видавати або утворювати чим-небудь високий, протяжний металевий звук), БРИНІ́ТИ, ДЗЕЛЕНЧА́ТИ, БРИНЬЧА́ТИ, ДЗИНЧА́ТИрозм. (перев. про скло, посуд тощо). Хакають пилки і дзвенить сокира (Ю. Яновський); В унісон пісні вряди-годи бриніла тільки балалайка (Г. Косинка); Шибки тихо й жалібно дзеленчать (О. Донченко); Десь у далекій кухні бриньчали стиха струни бандури (О. Ільченко); Голосно дзинчали чарочки (Панас Мирний). - Пор. 1. деренча́ти.
ДЗИЖЧА́ТИ (перев. про комах - видавати одноманітні тремтливі звуки при польоті, швидкому рухові), ЗУМКОТІ́ТИ, ДЗВЕНІ́ТИ, ДЗИНЧА́ТИрозм.,ДЗУМІ́ТИрозм.;БРИНІ́ТИ, ДЗЕЛЕНЧА́ТИрозм. (дзвінко); ФУРЧА́ТИрозм.,ХУРЧА́ТИ розм. (глухо); ГУДІ́ТИ, ГУСТИ́, ДЖМЕЛІ́ТИрозм. (низько); ДЗИ́ЗКАТИрозм. (швидко пролітаючи). - Док.: дзи́знути[дзи́ґнути]. Дзижчить мошка над скошеними травами (Г. Хоткевич); Мухи зумкотіли (В. Стефаник); Дзвеніли комарі кришталевим дзвоном (З. Тулуб); Комарик молодий своє дзинчить: - Мене не настрашить [Лев] (Л. Глібов); Комарі жадібно накинулись на юнака. Вони гули, співали, дзуміли на тисячу ладів (О. Донченко); Над Семеновою головою бриніли комарі дивними голосами (Лесь Мартович); Мухи дзеленчать, і в’ються, і чорніють (М. Рильський); Неначе велетенський джміль, фурчить веретено (М. Стельмах); У другій кімнаті гуділа кліматична установка і хурчав млинок витяжки (Ю. Мушкетик); Не гуди, мухо, коло обуха (прислів’я); Кулі джмеліли поверх голів, настирливі, мов мухи (Я. Качура); Над вухом дзизнув.. комар (Г. Епік).