-1-
дієслово недоконаного виду

Словник відмінків

Інфінітив дзвені́ти
  однина множина
Наказовий спосіб
1 особа   дзвені́мо, дзвені́м
2 особа дзвени́ дзвені́ть
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа дзвені́тиму дзвені́тимемо, дзвені́тимем
2 особа дзвені́тимеш дзвені́тимете
3 особа дзвені́тиме дзвені́тимуть
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС
1 особа дзвеню́ дзвенимо́, дзвени́м
2 особа дзвени́ш дзвените́
3 особа дзвени́ть дзвеня́ть
Активний дієприкметник
 
Дієприслівник
дзвенячи́*
МИНУЛИЙ ЧАС
чол. р. дзвені́в дзвені́ли
жін. р. дзвені́ла
сер. р. дзвені́ло
Активний дієприкметник
 
Пасивний дієприкметник
 
Безособова форма
 
Дієприслівник
дзвені́вши

Словник синонімів

ДЗВЕНІ́ТИ (видавати або утворювати чим-небудь високий, протяжний металевий звук), БРИНІ́ТИ, ДЗЕЛЕНЧА́ТИ, БРИНЬЧА́ТИ, ДЗИНЧА́ТИрозм. (перев. про скло, посуд тощо). Хакають пилки і дзвенить сокира (Ю. Яновський); В унісон пісні вряди-годи бриніла тільки балалайка (Г. Косинка); Шибки тихо й жалібно дзеленчать (О. Донченко); Десь у далекій кухні бриньчали стиха струни бандури (О. Ільченко); Голосно дзинчали чарочки (Панас Мирний). - Пор. 1. деренча́ти.
ДЗВЕНІ́ТИ (про голос, сміх тощо - звучати високо, дзвінко), БРИНІ́ТИ. Дзвенить молоденький голосок, і в ньому журба переплітається з прихованою радістю (М. Стельмах); Тонкий голосок її бринів, як струна (Панас Мирний).
ДЕРЕНЧА́ТИ (видавати або утворювати уривчасті, найчастіше дзвінкі звуки перев. при трясінні, тремтінні тощо), ДЕРЧА́ТИ[ДИРЧА́ТИ], ДЕРКОТА́ТИ[ДЕРКОТІ́ТИ]підсил.,ДЕРЕНЬКОТА́ТИ[ДЕРЕНЬКОТІ́ТИ]підсил.,ДРЕНЧА́ТИрозм.,ДЖЕРГОТА́ТИ[ДЖЕРГОТІ́ТИ]розм.,ДЖЕРКОТА́ТИ[ДЖЕРКОТІ́ТИ]розм.,ДИ́РКАТИдіал.В ранковій тиші з боку колодязя деренчало залізне колесо дворамного насоса (М. Томчаній); Ці дурноверхі птиці [сороки] скрипіли, дирчали й стрекотіли з такою силою, що їх було чути аж з третьої дачі (В. Винниченко); Вибравшись на твердіше, він [мотоцикл] знову переможно деркоче, мчить вперед так, наче хоче злетіти в повітря (О. Гончар); Колеса деркотіли, аж ніби кричали (І. Нечуй-Левицький); Як розбитий горнець, то завше деренькоче (Словник Б. Грінченка); Панотець.. хріп, аж вікна дренчали (А. Свидницький); Тихенько, по-джмелиному, джерґотів дріт (В. Козаченко); Цокають сокири, джеркотять пилки (А. Шиян); По широкому степу на чвертках, на осьминах шархали коси, диркали серпи (А. Головко). - Пор. бряжча́ти, 1. дзвені́ти.
ДЗИЖЧА́ТИ (перев. про комах - видавати одноманітні тремтливі звуки при польоті, швидкому рухові), ЗУМКОТІ́ТИ, ДЗВЕНІ́ТИ, ДЗИНЧА́ТИрозм.,ДЗУМІ́ТИрозм.;БРИНІ́ТИ, ДЗЕЛЕНЧА́ТИрозм. (дзвінко); ФУРЧА́ТИрозм.,ХУРЧА́ТИ розм. (глухо); ГУДІ́ТИ, ГУСТИ́, ДЖМЕЛІ́ТИрозм. (низько); ДЗИ́ЗКАТИрозм. (швидко пролітаючи). - Док.: дзи́знути[дзи́ґнути]. Дзижчить мошка над скошеними травами (Г. Хоткевич); Мухи зумкотіли (В. Стефаник); Дзвеніли комарі кришталевим дзвоном (З. Тулуб); Комарик молодий своє дзинчить: - Мене не настрашить [Лев] (Л. Глібов); Комарі жадібно накинулись на юнака. Вони гули, співали, дзуміли на тисячу ладів (О. Донченко); Над Семеновою головою бриніли комарі дивними голосами (Лесь Мартович); Мухи дзеленчать, і в’ються, і чорніють (М. Рильський); Неначе велетенський джміль, фурчить веретено (М. Стельмах); У другій кімнаті гуділа кліматична установка і хурчав млинок витяжки (Ю. Мушкетик); Не гуди, мухо, коло обуха (прислів’я); Кулі джмеліли поверх голів, настирливі, мов мухи (Я. Качура); Над вухом дзизнув.. комар (Г. Епік).