-1-
дієслово недоконаного виду
Словник відмінків
Інфінітив | дзвені́ти |
| однина | множина |
Наказовий спосіб |
1 особа | | дзвені́мо, дзвені́м |
2 особа | дзвени́ | дзвені́ть |
МАЙБУТНІЙ ЧАС |
1 особа | дзвені́тиму | дзвені́тимемо, дзвені́тимем |
2 особа | дзвені́тимеш | дзвені́тимете |
3 особа | дзвені́тиме | дзвені́тимуть |
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС |
1 особа | дзвеню́ | дзвенимо́, дзвени́м |
2 особа | дзвени́ш | дзвените́ |
3 особа | дзвени́ть | дзвеня́ть |
Активний дієприкметник |
|
Дієприслівник |
дзвенячи́* |
МИНУЛИЙ ЧАС |
чол. р. | дзвені́в | дзвені́ли |
жін. р. | дзвені́ла |
сер. р. | дзвені́ло |
Активний дієприкметник |
|
Пасивний дієприкметник |
|
Безособова форма |
|
Дієприслівник |
дзвені́вши |
Словник синонімів
ДЗВЕНІ́ТИ (видавати або утворювати чим-небудь високий, протяжний металевий звук), БРИНІ́ТИ, ДЗЕЛЕНЧА́ТИ, БРИНЬЧА́ТИ, ДЗИНЧА́ТИ розм. (перев. про скло, посуд тощо). Хакають пилки і дзвенить сокира (Ю. Яновський); В унісон пісні вряди-годи бриніла тільки балалайка (Г. Косинка); Шибки тихо й жалібно дзеленчать (О. Донченко); Десь у далекій кухні бриньчали стиха струни бандури (О. Ільченко); Голосно дзинчали чарочки (Панас Мирний). - Пор. 1. деренча́ти.
ДЗВЕНІ́ТИ (про голос, сміх тощо - звучати високо, дзвінко), БРИНІ́ТИ. Дзвенить молоденький голосок, і в ньому журба переплітається з прихованою радістю (М. Стельмах); Тонкий голосок її бринів, як струна (Панас Мирний).
ДЕРЕНЧА́ТИ (видавати або утворювати уривчасті, найчастіше дзвінкі звуки перев. при трясінні, тремтінні тощо), ДЕРЧА́ТИ [ДИРЧА́ТИ], ДЕРКОТА́ТИ [ДЕРКОТІ́ТИ] підсил., ДЕРЕНЬКОТА́ТИ [ДЕРЕНЬКОТІ́ТИ] підсил., ДРЕНЧА́ТИ розм., ДЖЕРГОТА́ТИ [ДЖЕРГОТІ́ТИ] розм., ДЖЕРКОТА́ТИ [ДЖЕРКОТІ́ТИ] розм., ДИ́РКАТИ діал. В ранковій тиші з боку колодязя деренчало залізне колесо дворамного насоса (М. Томчаній); Ці дурноверхі птиці [сороки] скрипіли, дирчали й стрекотіли з такою силою, що їх було чути аж з третьої дачі (В. Винниченко); Вибравшись на твердіше, він [мотоцикл] знову переможно деркоче, мчить вперед так, наче хоче злетіти в повітря (О. Гончар); Колеса деркотіли, аж ніби кричали (І. Нечуй-Левицький); Як розбитий горнець, то завше деренькоче (Словник Б. Грінченка); Панотець.. хріп, аж вікна дренчали (А. Свидницький); Тихенько, по-джмелиному, джерґотів дріт (В. Козаченко); Цокають сокири, джеркотять пилки (А. Шиян); По широкому степу на чвертках, на осьминах шархали коси, диркали серпи (А. Головко). - Пор. бряжча́ти, 1. дзвені́ти.
ДЗИЖЧА́ТИ (перев. про комах - видавати одноманітні тремтливі звуки при польоті, швидкому рухові), ЗУМКОТІ́ТИ, ДЗВЕНІ́ТИ, ДЗИНЧА́ТИ розм., ДЗУМІ́ТИ розм.; БРИНІ́ТИ, ДЗЕЛЕНЧА́ТИ розм. (дзвінко); ФУРЧА́ТИ розм., ХУРЧА́ТИ розм. (глухо); ГУДІ́ТИ, ГУСТИ́, ДЖМЕЛІ́ТИ розм. (низько); ДЗИ́ЗКАТИ розм. (швидко пролітаючи). - Док.: дзи́знути [дзи́ґнути]. Дзижчить мошка над скошеними травами (Г. Хоткевич); Мухи зумкотіли (В. Стефаник); Дзвеніли комарі кришталевим дзвоном (З. Тулуб); Комарик молодий своє дзинчить: - Мене не настрашить [Лев] (Л. Глібов); Комарі жадібно накинулись на юнака. Вони гули, співали, дзуміли на тисячу ладів (О. Донченко); Над Семеновою головою бриніли комарі дивними голосами (Лесь Мартович); Мухи дзеленчать, і в’ються, і чорніють (М. Рильський); Неначе велетенський джміль, фурчить веретено (М. Стельмах); У другій кімнаті гуділа кліматична установка і хурчав млинок витяжки (Ю. Мушкетик); Не гуди, мухо, коло обуха (прислів’я); Кулі джмеліли поверх голів, настирливі, мов мухи (Я. Качура); Над вухом дзизнув.. комар (Г. Епік).