-1-
іменник чоловічого роду, істота
Словник відмінків
відмінок | однина | множина |
називний | дери́люд | дери́люди |
родовий | дери́люда | дери́людів |
давальний | дери́людові, дери́люду | дери́людам |
знахідний | дери́люда | дери́людів |
орудний | дери́людом | дери́людами |
місцевий | на/у дери́людові, дери́люді | на/у дери́людах |
кличний | дери́люде | дери́люди |
Словник синонімів
ЗДИ́РНИК розм. (той, хто вимагає або домагається чого-небудь шляхом примусу, погроз, насильства, хто оббирає, обдирає кого-небудь), ДРАПІ́ЖНИК [ДРЯПІ́ЖНИК] розм., ДРАПІ́КА [ДРЯПІ́КА] розм., ДРАПІ́ЖКА [ДРЯПІ́ЖКА] розм., ДЕРІ́Й розм., ДЕРУ́Н розм., ЗДИ́РЦЯ діал., ДЕРИ́ЛЮД рідко. На одному з них [полюсів] - невелика купка багатіїв і здирників, на другому - жахливі злидні, бідність (І. Цюпа); Харитоненко вдається на всякі хитрощі, щоб окрутить заробітчан. Здирщик на всю округу! (К. Гордієнко); Сельський був знаний як наклепник, фіскал і драпіжник (П. Панч); [Кукса:] От, чортів дряпіжник! (Виймає з кишені гроші). Нате вам! (М. Кропивницький); З батька рідного візьме [писар] - такий дерій (С. Васильченко); - Не один Джафар-баша був такий здирця, - урвала дівчина (З. Тулуб); - Дай цьому дерилюду синеньку, бо він такий, що здере з живого й мертвого (М. Стельмах). - Пор. експлуата́тор.