-1-
прикметник

Словник відмінків

відмінок однина множина
чол. р. жін. р. сер. р.
називний да́вній да́вня да́внє да́вні
родовий да́внього да́вньої да́внього да́вніх
давальний да́вньому да́вній да́вньому да́внім
знахідний да́вній, да́внього да́вню да́внє да́вні, да́вніх
орудний да́внім да́вньою да́внім да́вніми
місцевий на/у да́вньому, да́внім на/у да́вній на/у да́вньому, да́внім на/у да́вніх

Словник синонімів

ДАВНИНА́ (давноминулі часи), СТАРОВИНА́, ДАВНОМИНУ́ЛЕ, ДА́ВНЄ, СТАРОЖИ́ТНІСТЬ, ДА́ВНІСТЬ, СТАРОДЕ́ННЯпоет., ДІДІ́ВЩИНАзаст., СТАРОСВІ́ТЩИНАзаст.; СИВИНА́поет., СИВИЗНА́поет. (перев. із сл. віків, століть); ПРАДАВНИНА́, ПРЕ́ДКІВЩИНА, ПРА́ВІК[ПРА́ВІКИ], ПЕРЕДВІ́К, ПЕРВОВІ́Кзаст. (стародавні часи). Давня то давнина, а наче вчора діялось (Марко Вовчок); Над містом променіли золотоголові пам’ятники старовини (О. Досвітній); Поема [М. Бажана] "Данило Галицький".. не відносить нашу увагу в давноминуле, а по суті перекликається з днями великої битви проти фашизму (А. Малишко); Почав я, старий, те давнє згадувати (Марко Вовчок); Дві культурні течії живили творчість Анатолія Петрицького - романтика старожитності і раціоналізм сучасності (з журналу); Режисер віддаляє нас у сиву давність, коли й життя текло помалу, і степ та земля були у нас безлюдні (Ю. Яновський); Відомий звичай стародення: несуть на блюдечках варення (переклад М. Рильського); Свідок слави дідівщини З вітром розмовляє (Т. Шевченко); Так велося у ту старосвітщину, що рада була старша одгетьмана (П. Куліш); Сивина віків створювала найкращі пісні про кохання (М. Стельмах); Виринають з сивизни століть і проходять гордою ходою перед нашими воїнами славні прадіди - Байда-Вишневецький, Дорошенко, Нечай, Богун і Богдан (О. Довженко); У прадавнину било [тут] хвилями море (з газети); Кажуть, архітектурні форми предківщини полягають у розумному наслідуванні природи (М. Рудь); На холодній стромині повитої в хмари гори.. Льодовик невідомий і грізний лежав із правіку (Л. Первомайський); Втратити ватру на полонині - се така сама трагедія, як і в передвіках утратити вогонь взагалі (Г. Хоткевич); З первовіку не було гір, лише вода... (М. Коцюбинський). - Пор. 1. мину́ле.
ДА́ВНІЙ (який існує багато часу, давно виник, з’явився, довго триває тощо), СТАРИ́Й, ДА́ВНІ́ШНІЙрозм., ДАВНЕ́ЗНИЙпідсил. розм., СТАРЕ́ЗНИЙпідсил. розм., ВІДДА́ВНІЙзаст., ДРЕ́ВНІЙзаст.; ДОІСТОРИ́ЧНИЙ (який зберігся, залишився від колишніх часів або існував дуже давно). Ти несеш, столице давня, Мак червоний у руці (М. Рильський); Олтар зостався од старої церкви. Він давнішній і закруглений (І. Нечуй-Левицький); Кобзо-орлице! ..Чарами слова розмай, мов ту хмару, недолю. Слово нам верне і силу давнезну і волю (П. Куліш); Старезні липи, мов жива сторожа, стоять при вході (І. Франко); Факти, які засвідчували Данилів віддавній нахил до революційної активності, відразу знайшлися (Ю. Смолич); Сонце ніби зупинилося на мить над горами й осяяло древні мури Генуезької башти (В. Кучер); Доісторичний ліс-праліс, мовляв, і той людину годував (О. Гончар). - Пор. 1. споконві́чний, старови́нний.
ДА́ВНІЙ (про час, епоху, подію і т. ін.), СТАРИ́Й, СТАРЕ́ЗНИЙпідсил. розм., СТАРЕ́ННИЙпідсил. розм., ДАВНОМИНУ́ЛИЙ, ДАЛЕ́КИЙ, ВІДДА́ЛЕНИЙ, ДА́ВНІ́ШНІЙрозм., ДАВНЕ́ЗНИЙпідсил. розм., ТЕ́МНИЙпоет.; ПРАДА́ВНІЙ, НЕЗАПА́М’ЯТНИЙ, ПРЕДКОВІ́ЧНИЙ, ДОІСТОРИ́ЧНИЙ, АРХАЇ́ЧНИЙкнижн.,НЕПА́М’ЯТНИЙрозм. (який був дуже давно, стосовний далекого минулого); СТАРОДА́ВНІЙ (перев. про історичні події). Мій розум.. розів’ється так вільно і буде зорити без гніву, а пильно на давні віки, на колишні події (Леся Українка); - Ех, товаришу! Укупі з тобою ми падали й стогнали під важкою підошвоюстарого життя (А. Головко); До згоди ж, до гурту, до купи, слов’яни, Забудьмо старезнії чвари! (М. Старицький); Ой шумлять гаї зеленії, ріки повноводнії - про часи давноминулії, про далекі дні (П. Тичина); Ми всі віддавали Віддаленій молодості данину, Ми всі відчували, як змореним чвалом Вона відлітала в сумну давнину (Л. Первомайський); Як сон страшний, та давнішня пора (А. Турчинська); За цими переказами нове прізвище прищепилося в давнезні часи (Ю. Яновський); Люлі, ой, люлі, дитинко моя! В темнім минулім таким був і я (В. Сосюра); В прадавні часи подоляни торгували пшеницею аж з Грецією (М. Стельмах); У колишні давні днини, в незапам’ятні години, що від них лише казки залишились на віки, - склалась казка (Н. Забіла); Начатки речей суть тіла найпростіші, суцільні, І лиш тому неушкоджені можуть віки існувати, Від предковічних часів поновляючи світу будову (переклад М. Зерова); Що не кажи, а ці святки, цей Святвечір, маланки, ці колядки й щедрівки.. віють поезією давніх, доісторичних часів... (М. Коцюбинський); Народ наш.. від непам’ятних часів мав у своїх обрядах і звичаях багаті зароди драми (І. Франко); Батько розказував, що колись, у стародавню давнину, ще тут розбійники жили (Б. Грінченко); - Пор. мину́лий.
МИНУ́ЛИЙ (який пройшов, існував колись; пов’язаний з часом, який пройшов), КОЛИ́ШНІЙ, ПЕРЕ́ЙДЕНИЙ, ДОТЕПЕ́РІШНІЙ, ТОДІ́ШНІЙ, ТОГОЧА́СНИЙ, ПРОЙДЕ́ШНІЙрозм.,БУ́ЛИЙдіал.;ПРОЖИ́ТИЙ, ПЕРЕЖИ́ТИЙ, ПЕРЕБУ́ТИЙ, ПЕРЕБУ́ЛИЙ (пов’язаний з колишнім життям); ПОПЕРЕ́ДНІЙ (який був, відбувся раніше чогось). О днів минулих даль крилата..! (В. Сосюра); Стоять з гарему звалища сумні, Садок і башта; тут в колишні дні Вродливі бранки вроду марнували (Леся Українка); Я оглядаюсь на неозоре поле літератури перейдених століть, і мене охоплює побожний подив: яка насиченість думками, настроями, образами, характерами у різних зіткненнях (М. Рильський); Мене змучило й невдоволило ще (з винятком поодиноких хвилин) моє дотеперішнє життя (О. Кобилянська); Битва розпочалась, по тодішньому звичаю, герцями (І. Нечуй-Левицький); "О мій загиблий, любий мій", Було подумає [вдова] І лічить Пройдешні дні (П. Воронько); Її чорну косу подекуди вже посріблила мудрість прожитих років (Я. Качура); Я так страшно змучивсь, так увесь погнувся Під ярмом - вагою пережитих літ (П. Грабовський); Пісня неначе промовила до її серця про перебуті турботи, про щастя кохання (І. Нечуй-Левицький); Гей, облітає яблуневий цвіт! Шкода, Марино, перебулих літ! (М. Рильський); Він попередньої ночі бачив погані сни (І. Франко). - Пор. 2. да́вній.
НЕСВІ́ЖИЙ (про воду, продукти харчування - який довго зберігається і втратив свої природні якості), СТАРИ́Й, ДА́ВНІЙрозм., ДАВНІ́ШНІЙрозм.; ЗАЛЕ́ЖАНИЙ, ЗЛЕ́ЖАНИЙ, ЛЕ́ЖАНИЙрідше (який зіпсувався від тривалого лежання й поганого зберігання). Несвіжий хліб; Несвіжий чай; Старе сало; - Це вже давня [вода] ... Я ходила свіжої напитись, - каже Уляна (Панас Мирний); Хлопці переступили поріг, і вже в сінях ударив їм у ніс запах злежаної муки (Григорій Тютюнник).
СПОКОНВІ́ЧНИЙ (який існує з найдавніших часів), ОДВІ́ЧНИЙ[ВІДВІ́ЧНИЙ], ПРАДА́ВНІЙ, ПРАВІ́ЧНИЙ, ВІКОВІ́ЧНИЙ, ВІКОВИ́Й, БАГАТОВІКОВИ́Й, ВІКОДА́ВНІЙ, ПРАСТАРИ́Й, ПРЕДВІ́ЧНИЙ, ДОВІ́ЧНИЙ, ПРЕДКОВІ́ЧНИЙуроч., ПЕРЕДВІ́ЧНИЙзаст.; ПЕРВІ́СНИЙ, ПЕРВОЗДА́ННИЙкнижн. (який існує з самого початку). В присмерковій пісні колисковій, В оповіді сивій про походи.. Він дзвенів не раз, переливався Споконвічний голубий Дунай (М. Рильський); Щось епічне й святкове почувалось у полі, одвічний перебіг часу й величний спокій (О. Довженко); Відвічний ліс шумів над ним тужливо (І. Франко); Суха, тогорічна ковила, трава прадавніх степів, тріпотіла на вітрі (А. Хорунжий); О село Ясиня, верховинське село, .. Ти на горах-горбах, на крутинах лягло, Мов дитя віковічних Карпат (Л. Забашта); Поцокували солдатські підкови по віковім камінню, на яке ще досі ніхто не ступав (О. Гончар); На Запоріжжі воля ніколи не вмирала, давні звичаї ніколи не забувались, козацькі предковічні пісні.. не замовкали (П. Куліш); Потім ліс... Передвічний, непроходимий (Г. Хоткевич). - Пор. 1. да́вній.
СТАРИ́Й (про речі, предмети - який давно зроблений і втратив свої попередні якості), ДА́ВНІЙ, ВЕ́ТХИЙ, ДАВНІ́ШНІЙ розм., ДРЕ́ВНІЙ підсил. розм.Старі трухляві копили зламались (М. Коцюбинський); Стара хата вже осіла, увійшла в землю (І. Нечуй-Левицький); Оглядав [Олекса] ветхе зерносховище і дивувався нехазяйновитості (Ю. Мушкетик); Схопивсь чоловічина з воза, - якийсь одноосібник, може, та й то захудалий - віз древній, на ньому рубель і сидить жінка (А. Головко).
СТАРОВИ́ННИЙ (який існує здавна, поширений, прийнятий у давні часи, сприймається як застарілий), СТАРОДА́ВНІЙ, ПРАДА́ВНІЙ, СТАРОСВІ́ТСЬКИЙ, СТАРОЖИ́ТНІЙ, ДІДІ́ВСЬКИЙ, ПРА́ДІДІВСЬКИЙ, ПРА́ДІДНИЙ, ПРЕ́ДКІВСЬКИЙ, ДОПОТО́ПНИЙірон., жарт.; АНТИКВА́РНИЙ (старовинний і цінний); АРХАЇ́ЧНИЙ. Просили [хлопчики] від імені вчителя і гуртка юних істориків дати які-небудь старовинні чабанські речі для.. музею (О. Гончар); Одні дивилися, чи підходить той випадокпід стародавній звичай, другі - чи слугує на користь чоловікові (Панас Мирний); У двір прикотили дві високі старосвітські карети (І. Нечуй-Левицький); Мав методи, признаться, старожитні Тодось у садовому ремеслі (М. Рильський); Тут стояли велике дерев’яне ліжко і стара допотопна скриня (В. Кутняк); Антикварна ваза; Архаїчне слово. - Пор. 1. да́вній, застарі́лий, 1. старомо́дний.

Словник антонімів

МИНУЛИЙ ТЕПЕРІШНІЙ
Який передував теперішньому, попередній, давній, колишній. Який є, живе, відбувається зараз, у момент мовлення, нинішній, сучасний.
Минулий, а, е ~  теперішній, я, є вік, дослідження, урок, час, життя, література, модель, поезія, техніка, філософія, художник. Минулітеперішні вибори, дослідження, заслуги, методи, поезії. Бути, залишатися, здаватися, рахуватися, ставати, уважатися минулимтеперішнім. Це, абсолютно, вповні, надто, особливо, повністю, цілком минулийсучаснийУ знач. ім.: Минуле - час, який минув, пройшов, відійшов ~  теперішнє - те, що існує, відбувається, живе.
Минуле і теперішнє зійшлися разом і втихомирилися (М. Стельмах). Довго я стояв перед причілковим вікном, перед чужим колишнім щастям і теперішнім горем (М. Стельмах).
Минувшина ~теперішність; колишній //давній ~сучасний, вчорашній ~нинішній, давнина ~сучасність Пор. ще: МИНУЛИЙ ~ МАЙБУТНІЙ, ТЕПЕРІШНІЙ ~ МАЙБУТНІЙ

Словник фразеологізмів

я́три́ти (роз’я́трювати, розтрою́джувати, розвору́шувати і т. ін.) / роз’я́три́ти (розтрою́дити, розворуши́ти і т. ін.) [незаго́йну (да́вню)] ра́ну [в се́рці (в душі́)] кого, чию, рідше кому. Необережними словами, діями змушувати кого-небудь знову морально страждати або переживати щось неприємне. — Не ятріть мою рану, діду. Я й так насилу стримуюсь (Ю. Яновський); Узявши граматику, прочитав він два рядки, але, роз’ятрюючи в серці рану, знов спитав отця Алоїзія: — А скільки років хлопчикові, який грав учора Кіра? (З. Тулуб); Розмова ся розтроюдила їй в серці незагойну рану, Софія пригадувала вчорашній прикрий вечір (Леся Українка); // чим. Викликати важкі спогади, переживання. Офіцер аж до порога провів дідуся. Йому було прикро, що необережною розмовою роз’ятрив незагойну рану в серці старенького (Ю. Збанацький); Микола Іванович розворушив своїми словами давню удовину рану, згадавши Гордія (І. Цюпа).

я́три́ти (роз’я́трювати, розтрою́джувати, розвору́шувати і т. ін.) / роз’я́три́ти (розтрою́дити, розворуши́ти і т. ін.) [незаго́йну (да́вню)] ра́ну [в се́рці (в душі́)] кого, чию, рідше кому. Необережними словами, діями змушувати кого-небудь знову морально страждати або переживати щось неприємне. — Не ятріть мою рану, діду. Я й так насилу стримуюсь (Ю. Яновський); Узявши граматику, прочитав він два рядки, але, роз’ятрюючи в серці рану, знов спитав отця Алоїзія: — А скільки років хлопчикові, який грав учора Кіра? (З. Тулуб); Розмова ся розтроюдила їй в серці незагойну рану, Софія пригадувала вчорашній прикрий вечір (Леся Українка); // чим. Викликати важкі спогади, переживання. Офіцер аж до порога провів дідуся. Йому було прикро, що необережною розмовою роз’ятрив незагойну рану в серці старенького (Ю. Збанацький); Микола Іванович розворушив своїми словами давню удовину рану, згадавши Гордія (І. Цюпа).

я́три́ти (роз’я́трювати, розтрою́джувати, розвору́шувати і т. ін.) / роз’я́три́ти (розтрою́дити, розворуши́ти і т. ін.) [незаго́йну (да́вню)] ра́ну [в се́рці (в душі́)] кого, чию, рідше кому. Необережними словами, діями змушувати кого-небудь знову морально страждати або переживати щось неприємне. — Не ятріть мою рану, діду. Я й так насилу стримуюсь (Ю. Яновський); Узявши граматику, прочитав він два рядки, але, роз’ятрюючи в серці рану, знов спитав отця Алоїзія: — А скільки років хлопчикові, який грав учора Кіра? (З. Тулуб); Розмова ся розтроюдила їй в серці незагойну рану, Софія пригадувала вчорашній прикрий вечір (Леся Українка); // чим. Викликати важкі спогади, переживання. Офіцер аж до порога провів дідуся. Йому було прикро, що необережною розмовою роз’ятрив незагойну рану в серці старенького (Ю. Збанацький); Микола Іванович розворушив своїми словами давню удовину рану, згадавши Гордія (І. Цюпа).

я́три́ти (роз’я́трювати, розтрою́джувати, розвору́шувати і т. ін.) / роз’я́три́ти (розтрою́дити, розворуши́ти і т. ін.) [незаго́йну (да́вню)] ра́ну [в се́рці (в душі́)] кого, чию, рідше кому. Необережними словами, діями змушувати кого-небудь знову морально страждати або переживати щось неприємне. — Не ятріть мою рану, діду. Я й так насилу стримуюсь (Ю. Яновський); Узявши граматику, прочитав він два рядки, але, роз’ятрюючи в серці рану, знов спитав отця Алоїзія: — А скільки років хлопчикові, який грав учора Кіра? (З. Тулуб); Розмова ся розтроюдила їй в серці незагойну рану, Софія пригадувала вчорашній прикрий вечір (Леся Українка); // чим. Викликати важкі спогади, переживання. Офіцер аж до порога провів дідуся. Йому було прикро, що необережною розмовою роз’ятрив незагойну рану в серці старенького (Ю. Збанацький); Микола Іванович розворушив своїми словами давню удовину рану, згадавши Гордія (І. Цюпа).

я́три́ти (роз’я́трювати, розтрою́джувати, розвору́шувати і т. ін.) / роз’я́три́ти (розтрою́дити, розворуши́ти і т. ін.) [незаго́йну (да́вню)] ра́ну [в се́рці (в душі́)] кого, чию, рідше кому. Необережними словами, діями змушувати кого-небудь знову морально страждати або переживати щось неприємне. — Не ятріть мою рану, діду. Я й так насилу стримуюсь (Ю. Яновський); Узявши граматику, прочитав він два рядки, але, роз’ятрюючи в серці рану, знов спитав отця Алоїзія: — А скільки років хлопчикові, який грав учора Кіра? (З. Тулуб); Розмова ся розтроюдила їй в серці незагойну рану, Софія пригадувала вчорашній прикрий вечір (Леся Українка); // чим. Викликати важкі спогади, переживання. Офіцер аж до порога провів дідуся. Йому було прикро, що необережною розмовою роз’ятрив незагойну рану в серці старенького (Ю. Збанацький); Микола Іванович розворушив своїми словами давню удовину рану, згадавши Гордія (І. Цюпа).

я́три́ти (роз’я́трювати, розтрою́джувати, розвору́шувати і т. ін.) / роз’я́три́ти (розтрою́дити, розворуши́ти і т. ін.) [незаго́йну (да́вню)] ра́ну [в се́рці (в душі́)] кого, чию, рідше кому. Необережними словами, діями змушувати кого-небудь знову морально страждати або переживати щось неприємне. — Не ятріть мою рану, діду. Я й так насилу стримуюсь (Ю. Яновський); Узявши граматику, прочитав він два рядки, але, роз’ятрюючи в серці рану, знов спитав отця Алоїзія: — А скільки років хлопчикові, який грав учора Кіра? (З. Тулуб); Розмова ся розтроюдила їй в серці незагойну рану, Софія пригадувала вчорашній прикрий вечір (Леся Українка); // чим. Викликати важкі спогади, переживання. Офіцер аж до порога провів дідуся. Йому було прикро, що необережною розмовою роз’ятрив незагойну рану в серці старенького (Ю. Збанацький); Микола Іванович розворушив своїми словами давню удовину рану, згадавши Гордія (І. Цюпа).

я́три́ти (роз’я́трювати, розтрою́джувати, розвору́шувати і т. ін.) / роз’я́три́ти (розтрою́дити, розворуши́ти і т. ін.) [незаго́йну (да́вню)] ра́ну [в се́рці (в душі́)] кого, чию, рідше кому. Необережними словами, діями змушувати кого-небудь знову морально страждати або переживати щось неприємне. — Не ятріть мою рану, діду. Я й так насилу стримуюсь (Ю. Яновський); Узявши граматику, прочитав він два рядки, але, роз’ятрюючи в серці рану, знов спитав отця Алоїзія: — А скільки років хлопчикові, який грав учора Кіра? (З. Тулуб); Розмова ся розтроюдила їй в серці незагойну рану, Софія пригадувала вчорашній прикрий вечір (Леся Українка); // чим. Викликати важкі спогади, переживання. Офіцер аж до порога провів дідуся. Йому було прикро, що необережною розмовою роз’ятрив незагойну рану в серці старенького (Ю. Збанацький); Микола Іванович розворушив своїми словами давню удовину рану, згадавши Гордія (І. Цюпа).

я́три́ти (роз’я́трювати, розтрою́джувати, розвору́шувати і т. ін.) / роз’я́три́ти (розтрою́дити, розворуши́ти і т. ін.) [незаго́йну (да́вню)] ра́ну [в се́рці (в душі́)] кого, чию, рідше кому. Необережними словами, діями змушувати кого-небудь знову морально страждати або переживати щось неприємне. — Не ятріть мою рану, діду. Я й так насилу стримуюсь (Ю. Яновський); Узявши граматику, прочитав він два рядки, але, роз’ятрюючи в серці рану, знов спитав отця Алоїзія: — А скільки років хлопчикові, який грав учора Кіра? (З. Тулуб); Розмова ся розтроюдила їй в серці незагойну рану, Софія пригадувала вчорашній прикрий вечір (Леся Українка); // чим. Викликати важкі спогади, переживання. Офіцер аж до порога провів дідуся. Йому було прикро, що необережною розмовою роз’ятрив незагойну рану в серці старенького (Ю. Збанацький); Микола Іванович розворушив своїми словами давню удовину рану, згадавши Гордія (І. Цюпа).

я́три́ти (роз’я́трювати, розтрою́джувати, розвору́шувати і т. ін.) / роз’я́три́ти (розтрою́дити, розворуши́ти і т. ін.) [незаго́йну (да́вню)] ра́ну [в се́рці (в душі́)] кого, чию, рідше кому. Необережними словами, діями змушувати кого-небудь знову морально страждати або переживати щось неприємне. — Не ятріть мою рану, діду. Я й так насилу стримуюсь (Ю. Яновський); Узявши граматику, прочитав він два рядки, але, роз’ятрюючи в серці рану, знов спитав отця Алоїзія: — А скільки років хлопчикові, який грав учора Кіра? (З. Тулуб); Розмова ся розтроюдила їй в серці незагойну рану, Софія пригадувала вчорашній прикрий вечір (Леся Українка); // чим. Викликати важкі спогади, переживання. Офіцер аж до порога провів дідуся. Йому було прикро, що необережною розмовою роз’ятрив незагойну рану в серці старенького (Ю. Збанацький); Микола Іванович розворушив своїми словами давню удовину рану, згадавши Гордія (І. Цюпа).

я́три́ти (роз’я́трювати, розтрою́джувати, розвору́шувати і т. ін.) / роз’я́три́ти (розтрою́дити, розворуши́ти і т. ін.) [незаго́йну (да́вню)] ра́ну [в се́рці (в душі́)] кого, чию, рідше кому. Необережними словами, діями змушувати кого-небудь знову морально страждати або переживати щось неприємне. — Не ятріть мою рану, діду. Я й так насилу стримуюсь (Ю. Яновський); Узявши граматику, прочитав він два рядки, але, роз’ятрюючи в серці рану, знов спитав отця Алоїзія: — А скільки років хлопчикові, який грав учора Кіра? (З. Тулуб); Розмова ся розтроюдила їй в серці незагойну рану, Софія пригадувала вчорашній прикрий вечір (Леся Українка); // чим. Викликати важкі спогади, переживання. Офіцер аж до порога провів дідуся. Йому було прикро, що необережною розмовою роз’ятрив незагойну рану в серці старенького (Ю. Збанацький); Микола Іванович розворушив своїми словами давню удовину рану, згадавши Гордія (І. Цюпа).

я́три́ти (роз’я́трювати, розтрою́джувати, розвору́шувати і т. ін.) / роз’я́три́ти (розтрою́дити, розворуши́ти і т. ін.) [незаго́йну (да́вню)] ра́ну [в се́рці (в душі́)] кого, чию, рідше кому. Необережними словами, діями змушувати кого-небудь знову морально страждати або переживати щось неприємне. — Не ятріть мою рану, діду. Я й так насилу стримуюсь (Ю. Яновський); Узявши граматику, прочитав він два рядки, але, роз’ятрюючи в серці рану, знов спитав отця Алоїзія: — А скільки років хлопчикові, який грав учора Кіра? (З. Тулуб); Розмова ся розтроюдила їй в серці незагойну рану, Софія пригадувала вчорашній прикрий вечір (Леся Українка); // чим. Викликати важкі спогади, переживання. Офіцер аж до порога провів дідуся. Йому було прикро, що необережною розмовою роз’ятрив незагойну рану в серці старенького (Ю. Збанацький); Микола Іванович розворушив своїми словами давню удовину рану, згадавши Гордія (І. Цюпа).

я́три́ти (роз’я́трювати, розтрою́джувати, розвору́шувати і т. ін.) / роз’я́три́ти (розтрою́дити, розворуши́ти і т. ін.) [незаго́йну (да́вню)] ра́ну [в се́рці (в душі́)] кого, чию, рідше кому. Необережними словами, діями змушувати кого-небудь знову морально страждати або переживати щось неприємне. — Не ятріть мою рану, діду. Я й так насилу стримуюсь (Ю. Яновський); Узявши граматику, прочитав він два рядки, але, роз’ятрюючи в серці рану, знов спитав отця Алоїзія: — А скільки років хлопчикові, який грав учора Кіра? (З. Тулуб); Розмова ся розтроюдила їй в серці незагойну рану, Софія пригадувала вчорашній прикрий вечір (Леся Українка); // чим. Викликати важкі спогади, переживання. Офіцер аж до порога провів дідуся. Йому було прикро, що необережною розмовою роз’ятрив незагойну рану в серці старенького (Ю. Збанацький); Микола Іванович розворушив своїми словами давню удовину рану, згадавши Гордія (І. Цюпа).

струси́ти да́вній прах з кого—чого, перев. ірон. Позбутися всього віджилого, старого. — Хочу струсити давній прах з цього закладу,— жартівливо промовила чорнява жінка, виходячи з дверей (З газети).

я́три́ти (роз’я́трювати, розтрою́джувати, розвору́шувати і т. ін.) / роз’я́три́ти (розтрою́дити, розворуши́ти і т. ін.) [незаго́йну (да́вню)] ра́ну [в се́рці (в душі́)] кого, чию, рідше кому. Необережними словами, діями змушувати кого-небудь знову морально страждати або переживати щось неприємне. — Не ятріть мою рану, діду. Я й так насилу стримуюсь (Ю. Яновський); Узявши граматику, прочитав він два рядки, але, роз’ятрюючи в серці рану, знов спитав отця Алоїзія: — А скільки років хлопчикові, який грав учора Кіра? (З. Тулуб); Розмова ся розтроюдила їй в серці незагойну рану, Софія пригадувала вчорашній прикрий вечір (Леся Українка); // чим. Викликати важкі спогади, переживання. Офіцер аж до порога провів дідуся. Йому було прикро, що необережною розмовою роз’ятрив незагойну рану в серці старенького (Ю. Збанацький); Микола Іванович розворушив своїми словами давню удовину рану, згадавши Гордія (І. Цюпа).

я́три́ти (роз’я́трювати, розтрою́джувати, розвору́шувати і т. ін.) / роз’я́три́ти (розтрою́дити, розворуши́ти і т. ін.) [незаго́йну (да́вню)] ра́ну [в се́рці (в душі́)] кого, чию, рідше кому. Необережними словами, діями змушувати кого-небудь знову морально страждати або переживати щось неприємне. — Не ятріть мою рану, діду. Я й так насилу стримуюсь (Ю. Яновський); Узявши граматику, прочитав він два рядки, але, роз’ятрюючи в серці рану, знов спитав отця Алоїзія: — А скільки років хлопчикові, який грав учора Кіра? (З. Тулуб); Розмова ся розтроюдила їй в серці незагойну рану, Софія пригадувала вчорашній прикрий вечір (Леся Українка); // чим. Викликати важкі спогади, переживання. Офіцер аж до порога провів дідуся. Йому було прикро, що необережною розмовою роз’ятрив незагойну рану в серці старенького (Ю. Збанацький); Микола Іванович розворушив своїми словами давню удовину рану, згадавши Гордія (І. Цюпа).

я́три́ти (роз’я́трювати, розтрою́джувати, розвору́шувати і т. ін.) / роз’я́три́ти (розтрою́дити, розворуши́ти і т. ін.) [незаго́йну (да́вню)] ра́ну [в се́рці (в душі́)] кого, чию, рідше кому. Необережними словами, діями змушувати кого-небудь знову морально страждати або переживати щось неприємне. — Не ятріть мою рану, діду. Я й так насилу стримуюсь (Ю. Яновський); Узявши граматику, прочитав він два рядки, але, роз’ятрюючи в серці рану, знов спитав отця Алоїзія: — А скільки років хлопчикові, який грав учора Кіра? (З. Тулуб); Розмова ся розтроюдила їй в серці незагойну рану, Софія пригадувала вчорашній прикрий вечір (Леся Українка); // чим. Викликати важкі спогади, переживання. Офіцер аж до порога провів дідуся. Йому було прикро, що необережною розмовою роз’ятрив незагойну рану в серці старенького (Ю. Збанацький); Микола Іванович розворушив своїми словами давню удовину рану, згадавши Гордія (І. Цюпа).