закида́ти / заки́нути ву́дочку (гачо́к, га́ка і т. ін.). 1. Обережно, натяками розвідувати, з’ясовувати щось. Здалека почала [Уляна]: “Хоч би з батьками познайомив мене. Якось незручно”. Знала, що батьки його [Тараса] чомусь проти мене; отож і закинула вудочку (І. Муратов); — І давно ви тут живете? — обережно закинула вудочку Інеса (Ю. Збанацький).
2. на кого—що, для чого. Домагатися кого-, чого-небудь, намагатися здійснити щось, заволодіти чимсь. Як і інші, комишанець нетерпляче жде цього табору, вже наперед закидав вудочку, щоб його призначили “організатором вогнища” (О. Гончар); Едвінові грозила руїна, і він, очевидно, закинув гачок на Ніну, котру вважав великою багачкою (І. Франко); [Степан:] Недарма на магазин закидаєш гака, недарма! Руки погріти хочеш? Не вдасться (М. Старицький).