нема́ (нема́є, не було́) відбо́ю від кого. 1. Надто багато тих, хто чимсь цікавиться, чогось домагається. — Хорошіємо, Таню? Від наречених, мабуть, вже й одбою немає? (А. Дімаров); Старші [школярі], ті стояли осторонь, а від малюків не було відбою. Вони, як бджоли, обліплювали автогенний апарат, почервонілими очима дивилися на сліпучі спалахи електрозварки (М. Зарудний); — Ми не можемо його [вино] тут держати. Он, бачите, вже ходять, посвистують. Коли в підвалах стояло, то й тоді відбою від них [матросів] не було. А тепер і поготів (В. Кучер).
2. Не можна позбутися кого-небудь. — Ти бачив у нас дівку Марину?.. І — лиха її година знає: — підвернулася, брат, п’яному під руку..— А тепер одбою немає… (Панас Мирний); — Сам заїду послухати, як співає товариш Горобець. — Та й заїжджав? — Одбою не було. Приїдуть із старшиною, принесуть ящичок розморожених яєць, щоб я, значить, із голосу не звихнувся (Григорій Тютюнник).