-1-
дієслово недоконаного виду
Словник відмінків
Інфінітив | відбли́скувати |
| однина | множина |
Наказовий спосіб |
1 особа | | відбли́скуймо |
2 особа | відбли́скуй | відбли́скуйте |
МАЙБУТНІЙ ЧАС |
1 особа | відбли́скуватиму | відбли́скуватимемо, відбли́скуватимем |
2 особа | відбли́скуватимеш | відбли́скуватимете |
3 особа | відбли́скуватиме | відбли́скуватимуть |
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС |
1 особа | відбли́скую | відбли́скуємо, відбли́скуєм |
2 особа | відбли́скуєш | відбли́скуєте |
3 особа | відбли́скує | відбли́скують |
Активний дієприкметник |
|
Дієприслівник |
відбли́скуючи |
МИНУЛИЙ ЧАС |
чол. р. | відбли́скував | відбли́скували |
жін. р. | відбли́скувала |
сер. р. | відбли́скувало |
Активний дієприкметник |
|
Пасивний дієприкметник |
|
Безособова форма |
|
Дієприслівник |
відбли́скувавши |
Словник синонімів
БЛИ́СКАТИ (про джерело світла або предмет, на якому відбивається світло, - раз у раз яскраво блищати, світитися переливчастим світлом), МИГА́ТИ, БЛИ́КАТИ діал., ВИБЛИ́СКУВАТИ підсил., БЛИСКОТІ́ТИ [БЛИСКОТА́ТИ] підсил., РОЗБЛИ́СКУВАТИСЯ підсил. рідше, РОЗБЛИ́СКУВАТИ підсил. рідко; ПОБЛИ́СКУВАТИ, ПОЛИ́СКУВАТИ, ЗБЛИ́СКУВАТИ (злегка або час від часу блискати); ПРОБЛИ́СКУВАТИ (слабко, невиразно блискати крізь яку-небудь перешкоду); МИГТІ́ТИ, МИГОТІ́ТИ [МИГОТА́ТИ] підсил., МЕРЕХТІ́ТИ, ГРА́ТИ, ВИГРАВА́ТИ підсил., БРИНІ́ТИ, ІСКРИ́ТИСЯ, ІСКРИ́ТИ, ЛЕЛІ́ТИ, РЯХТІ́ТИ (блискати, відбиваючи світло; про очі - сяяти тремтливим блиском); СПАЛА́ХУВАТИ (час від часу сяяти яскравіше); КРЕСА́ТИ підсил. розм. (про блискавку, іскри тощо); ПОЛОСУВА́ТИ (про джерело світла - спалахувати, освітлюючи що-небудь смугами). Блискав вогонеь гарматних залпів (Ю. Яновський); Біля пробитої через сніг дороги дрімали вітряки. Сині тіні від них лягали на білий сніг, який блискав, іскрився, туго рипів під ногами (П. Панч); Страшна блискавка мигає та миготить, сливе безперестанку (І. Нечуй-Левицький); Над Дунаєм виблискували ластівки, широка річка мирно синіла під чистим небом (О. Гончар); Сонце палить, спина терпне, блискотять в руках серпи (Н. Забіла); Сонце яріло на крутих снігах, розблискувалося прозорим золотом на дивних бурульках (П. Загребельний); Блакитні ятагани ковзанів Поблискували в місячному світлі (Д. Павличко); Трудова пора, квітень 1921 року, де-не-де полискують на сонці волики та гніді коні (К. Гордієнко); Де-не-де вода червоно проблискувала під косими променями сонця (Ю. Бедзик); В руці мигтить револьвер (Григорій Тютюнник); Вже низина вкрилась польським військом, неначе червоним маком. Шаблі, підняті вгору, блищали й миготіли (І. Нечуй-Левицький); Її очі мерехтіли вогнем зворушення (О. Кобилянська); Місяць виграє на темних шибках вікон (Панас Мирний); На очах Любові Максимівни бриніли сльози (В. Собко); Жемчуг іскрить і леліє (Ю. Федькович); Михайло не рушив з місця. Сигарета спалахувала в пітьмі (М. Томчаній); Коні. З-під копит у них крешуть іскри (І. Цюпа); Гув грім, полосували блискавиці (О. Досвітній). - Пор. 1. бли́снути, 1. блища́ти, 2. блища́ти, 3. блища́ти, відбли́скувати, 1. перелива́тися, 1. світи́ти.
ВІДБЛИ́СКУВАТИ (давати відблиск), ВІДЛИ́СКУВАТИ, ВІДСВІ́ЧУВАТИ. В проталинах місцями небом відблискувала вода (І. Чендей); Відлискували під місяцем великі плеса верхніх ставків (Ю. Смолич); По долині текли спокійні ріки, що відсвічували голубизною неба (С. Скляренко). - Пор. 1. бли́скати.